і каже: “Коли ти Син Божий, кинься додолу, написано бо: Він ангелам своїм волітиме про тебе, і вони візьмуть тебе на руки, щоб ти своєю ногою часом не спотикнувсь об камінь.”

А Ісус сказав до нього: “Написано також: Не будеш спокушати Господа, Бога твого.”

Знову бере його диявол на височенну гору й показує йому всі царства світу і їхню славу,

кажучи: “Оце все дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся.”

Тоді Ісус сказав до нього: “Геть, сатано! Написано бо: Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити.”

Лишив тоді його диявол. І ось ангели приступили й почали йому слугувати.

Почувши, що Йоана ув'язнено, Ісус повернувся в Галилею

і, покинувши Назарет, пішов і оселився в Капернаумі, що при морі, на границях Завулона та Нафталі,

щоб збулося те, що сказав був пророк Ісая:

“О земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє!

Народ, який сидів у темноті побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, - зійшло їм світло.”

З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: “Покайтесь, бо Небесне Царство близько.”

А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив:

“Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей.”

І ті негайно кинули сіті й пішли за ним.

Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав.

Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним.

І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі.

Чутка про нього розійшлась по всій Сирії, і приносили до нього всіх хворих на різні недуги, знеможених стражданням, біснуватих, сновид, розслаблених, і він оздоровлював їх.

А йшла за ним велика сила людей з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання.

Лукавий рід хоче знаку з неба 1-4; фарисейська закваска 5-12; віровизнання Петра 13-20; перша згадка про страждання 21-28

І приступили фарисеї та садукеї і, спокушаючи його, просили, щоб показав їм знак з неба.

А він у відповідь сказав їм: “Як настане вечір, ви кажете: Буде гарна погода, бо червоне небо;

а вранці: сьогодні буде негода, бо небо щось червонясто похмуре. То вигляд неба ви вмієте розпізнавати, а знаків часу ви не здатні розпізнавати?

Рід лукавий і перелюбний шукає знаку, але знаку йому не дасться, хіба що знак Йони.” І покинув їх і пішов звідти.

Коли перепливли учні на той бік, забули взяти хліба.

Ісус сказав їм: “Глядіть, бережіться закваски фарисейської і садукейської.”

Вони ж перемовлялись між собою і говорили: “Бо ми не взяли хліба.”

Помітив це Ісус і каже: “Чого перемовляєтесь між: собою, маловіри, – тому, що не взяли хліба?

І досі не збагнули? Чи ж ви не пам'ятаєте п'ятьох хлібів для п'ятьох тисяч, – а скільки ви кошів зібрали?

Ані тих сімох хлібів для чотирьох тисяч, – а скільки ви кошів зібрали?

Тож як же не розумієте, що я не про хліб вам говорив, коли казав: Бережіться закваски фарисейської і садукейської?”

Тоді ті зрозуміли, що він говорив їм стерегтися не хлібної закваски, а фарисейської та садукейської науки.

Прийшовши в околиці Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: “За кого мають люди Сина Чоловічого?”

Ті відповіли: “Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків.”

“На вашу ж думку”, – до них каже, – “хто я?”

Озвався Симон Петро і заявляє: “Ти – Христос, Бога живого син.”

У відповідь Ісус сказав до нього: “Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний.

Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають.

Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі.”

Тоді він наказав учням, щоб вони нікому не казали, що він – Христос.

З того часу Ісус почав виявляти своїм учням, що йому треба йти в Єрусалим і там багато страждати від старших, первосвящеників та книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.

Тоді Петро, взявши його набік, став йому докоряти: “Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою!”

Він обернувся і сказав Петрові: “Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське.”

Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною.

Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде.

Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?

Син Чоловічий має прийти в славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами.

Істинно кажу вам: Є деякі між тут присутніми, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у своєму Царстві.”

Хто більший у Царстві Небеснім 1-11; заблукана вівця 12-14; братня догана 15-20; прощення братові провини 21-22; притча про немилосердного боржника 23-35

Того часу підійшли до Ісуса учні й мовлять: “Хто найбільший у Небеснім Царстві?”

Ісус покликав дитину, поставив її серед них –

і каже: “Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство.

Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві.

Хто приймає дитину в моє ім'я, той мене приймає.

А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря.

Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять!

Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненим у вогонь вічний.

І коли око твоє до гріха тебе призводить, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогняне пекло.

Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця.

Бо Син Чоловічий .прийшов спасти те, що загинуло.

Що ви гадаєте? Коли хтось має сто овець і одна з них заблудить, – чи він не кине дев'ятдесят дев'ять у горах і не піде шукати ту, що заблукала?

І коли пощастить знайти її знову, істинно кажу вам, що радіє нею більше ніж дев'ятдесят дев'ятьма, що не заблукали.

Так само і в Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих.

А коли брат твій завинить супроти тебе, піди й докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав брата твого.

Коли ж він не послухає тебе, візьми з собою ще одного або двох, щоб усяка справа вирішувалася на слово двох або трьох свідків.

І коли він не схоче слухати їх, скажи Церкві; коли ж не схоче слухати й Церкви, нехай буде для тебе як поганин і митар.

Істинно кажу вам: Усе, що ви зв'яжете на землі, буде зв'язане на небі, і все, що розв'яжете на землі, буде розв'язане на небі.

Знов істинно кажу вам: Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним;

бо де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них.”

Тут підійшов Петро й каже до нього: “Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?”

Ісус промовив до нього: “Не кажу тобі: До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім.”

“Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми.

Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів.

А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати.

Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну.

І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той.

Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен.

Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну.

Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг.

Якже побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне.

Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав.

Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою?

І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу.

Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.”

Змова проти Ісуса 1-5; намащення Ісуса миром 6-13; зрада Юди 14-16; приготування Пасхи 17-25; установлення Пресв. Євхаристії 26-29; Ісус прорікає відречення 30-35; Ісус у Гетсиманії 36-46; схоплення Ісуса 47-56; Ісус перед Каяфою 57-68; відречення Петра 69-75

Якже Ісус скінчив усі ці слова, сказав до своїх учнів:

“Ви знаєте, що через два дні буде Пасха й Син Чоловічий буде виданий на розп'яття.”

Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаці первосвященика, що звався Каяфа,

і радились, як би то підступом схопити Ісуса й убити.

Тільки ж казали: “Не в свято, щоб не було в народі заколоту.”

І от коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого,

підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його йому на голову, як він сидів при столі.

Побачивши це учні, нарікали й казали: “Навіщо таке марнотратство?

Це можна б було дорого продати й – дати бідним!”

Ісус зауважив це й сказав їм: “Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене.

Завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте.

Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій.

Істинно кажу вам: Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин.”

Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників

і каже: “Що хочете мені дати, і я вам його видам?” Ті відважили йому тридцять срібняків.

І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати.

Першого дня Опрісноків приступили учні до Ісуса й питають: “Де хочеш, щоб ми приготовили тобі їсти Пасху?”

Він відповів їм: “Ідіть до такого ось одного в місто й скажіть йому: Учитель каже: Час мій близько, тож у тебе споряджу Пасху з учнями моїми.”

Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху.

Коли ж настав вечір, сів він до столу з дванадцятьма учнями,

і коли вони їли, він промовив: “Істинно, кажу вам: Один з вас мене зрадить.”

Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: “Чи то часом не я, Господи?”

Він відповів: “Хто вклав зо мною руку в миску, той мене зрадить.

Син Чоловічий іде, як написано про нього, та горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!”

А Юда, зрадник його, і собі озвався: “Чи то часом не я, Учителю?” Каже Ісус до нього: “Ти мовив.”

Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: “Беріть, їжте: це моє тіло.”

Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: “Пийте з неї всі,

бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів.

Кажу вам: Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця мого.”

І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору.

Тоді Ісус сказав їм: “Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада.

А після мого воскресіння я випереджу вас у Галилеї.”

Озвався тоді Петро й каже йому: “Навіть якби всі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи.”

Ісус же мовив до нього: “Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся.”

Каже йому Петро: “Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!” Так само мовили всі учні.

Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: “Посидьте тут, поки піду та помолюся там.”

І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити.

Тоді сказав їм: “Смуток у мене на душі – аж до смерти! Зостаньтеся тут і чувайте зо мною.”

І пройшовши трохи далі, упав обличчям додолу, молившися і промовляючи: “Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти.”

Повернувся він до учнів і, знайшовши їх заснулими, каже до Петра: “Отож і однієї години не спромоглися чувати зо мною?

Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне.”

Знову, вдруге, відійшов він і почав молитися: “Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!”

І, повернувшися, знову знайшов, що вони спали, бо очі в них були отяжілі.

Залишив він їх, пішов знову й почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова.

Потім повернувся до учнів і каже до них: “Спіть собі й відпочивайте; наблизилась уже година, і Син Чоловічий буде виданий грішникам у руки.

Уставайте, ходімо! Ось наблизився мій зрадник.”

Він говорив ще, як надійшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним і сила народу з мечами та дрючками – від первосвящеників та старших народу.

Зрадник його дав їм знак, мовивши: “Кого я поцілую, це він, беріть його.”

І відразу ж підійшов він до Ісуса й каже: “Радуйся, мій Учителю!” – та й поцілував його.

Тоді питає його Ісус: “Чого прийшов єси, друже?!” – І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і схопили його.

Аж тут один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив свого меча й, ударивши. слугу первосвященика, відтяв йому вухо.

Тоді Ісус сказав до нього: “Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть.

Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів?

Як же то збулися б Писання, що воно так мусить статися?”

Тоді Ісус промовив до народу: “Немов на розбійника вийшли ви з мечами та дрючками, щоб мене схопити! Щодня сидів я, навчаючи, у храмі, і ви мене не взяли.

Та все це сталося, щоб збулися Писання пророків.” Тоді всі учні залишили його й повтікали.

Ті, що схопили Ісуса, повели його до первосвященика Каяфи, де зібралися книжники та старші.

Петро ж ішов слідом за ним оподалік, аж до палацу первосвященика й, увійшовши до середини, сів із слугами, щоб побачити, чим воно скінчиться.

Первосвященики та ввесь синедріон шукали ложного свідоцтва на Ісуса, щоб його вбити,

і не знайшли, дарма, що було з'явилось багато ложних свідків. Нарешті прийшло двоє

і кажуть: “Цей сказав: Я можу зруйнувати храм Божий і за три дні його відбудувати.”

Тут підвівся первосвященик і сказав до нього: “Нічого не заперечуєш, що вони на тебе свідчать?”

Але Ісус мовчав. Первосвященик каже до нього: “Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Христос, син Божий.”

Тоді Ісус сказав до нього: “Ти мовив. Тільки ж кажу вам: Віднині ви побачите Чоловічого Сина, який сидітиме праворуч Всемогутнього й ітиме на небесних хмарах.”

Тоді первосвященик роздер свою одежу і заявляє: “Він сказав богохульство! Нащо нам ще свідків? Оце ж ви щойно чули богохульство!

Як вам здається?” Ті відповіли; “Він – винен смерти.”

Тоді вони почали плювати йому в обличчя та бити кулаками; інші ж били його в обличчя

і промовляли: “Проречи нам, Христе, хто тебе вдарив?”

Петро ж сидів надворі. Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: “І ти був з Ісусом Галилеєм.”

Але той перед усіма відрікся і заявив: “Не знаю, що таке говориш.”

Коли ж: він вийшов до воріт, уздріла його інша й каже до тих, що там були: “Цей був з Ісусом з Назарету.”

Він знову, клявшися, відрікся: “Не знаю я цього чоловіка.”

Десь трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: “Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє.”

Тоді Петро почав клястися та божитися: “Не знаю я цього чоловіка.” І враз заспівав півень.

І Петро згадав те слово, що Ісус сказав був: “Раніше, ніж півень заспіває, ти тричі зречешся мене.” І вийшовши звідтіль, заплакав гірко.