Якже настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: “Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи.”

А Ісус сказав їм: “Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти.”

Вони ж мовлять до нього: “Ми маємо тут тільки п'ять хлібів і дві рибі.”

Тоді він каже: “Принесіть мені їх сюди.”

І, звелівши народові посідати на траві, взяв п'ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні – людям.

Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних.

Тих же, що їли, було яких п'ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей.

І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ.

І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті. Як звечоріло, він був там сам один.

Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний.

О четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем.

Учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. “То привид!” – заговорили й закричали з переляку.

Та Ісус тієї ж миті мовив до них: “Заспокойтесь, – це я, не страхайтеся!”

Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: “Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!”

“Підійди!” – сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса;

але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: “Господи, рятуй мене!”

Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: “Маловіре; чого засумнівався?”

І як увійшли до човна, вітер ущух.

А тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: “Ти істинно – Син Божий!”

І перепливши, прибули в землю генезаретську.

Пізнали його люди цього місця і розголосили по всій тій околиці вістку про нього. І принесли до нього всіх недужих

та й просили його, аби тільки приторкнутись їм до краю його одягу. І скільки їх доторкалося, одужували.

Лукавий рід хоче знаку з неба 1-4; фарисейська закваска 5-12; віровизнання Петра 13-20; перша згадка про страждання 21-28

І приступили фарисеї та садукеї і, спокушаючи його, просили, щоб показав їм знак з неба.

А він у відповідь сказав їм: “Як настане вечір, ви кажете: Буде гарна погода, бо червоне небо;

а вранці: сьогодні буде негода, бо небо щось червонясто похмуре. То вигляд неба ви вмієте розпізнавати, а знаків часу ви не здатні розпізнавати?

Рід лукавий і перелюбний шукає знаку, але знаку йому не дасться, хіба що знак Йони.” І покинув їх і пішов звідти.

Коли перепливли учні на той бік, забули взяти хліба.

Ісус сказав їм: “Глядіть, бережіться закваски фарисейської і садукейської.”

Вони ж перемовлялись між собою і говорили: “Бо ми не взяли хліба.”

Помітив це Ісус і каже: “Чого перемовляєтесь між: собою, маловіри, – тому, що не взяли хліба?

І досі не збагнули? Чи ж ви не пам'ятаєте п'ятьох хлібів для п'ятьох тисяч, – а скільки ви кошів зібрали?

Ані тих сімох хлібів для чотирьох тисяч, – а скільки ви кошів зібрали?

Тож як же не розумієте, що я не про хліб вам говорив, коли казав: Бережіться закваски фарисейської і садукейської?”

Тоді ті зрозуміли, що він говорив їм стерегтися не хлібної закваски, а фарисейської та садукейської науки.

Прийшовши в околиці Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: “За кого мають люди Сина Чоловічого?”

Ті відповіли: “Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків.”

“На вашу ж думку”, – до них каже, – “хто я?”

Озвався Симон Петро і заявляє: “Ти – Христос, Бога живого син.”

У відповідь Ісус сказав до нього: “Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний.

Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають.

Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі.”

Тоді він наказав учням, щоб вони нікому не казали, що він – Христос.

З того часу Ісус почав виявляти своїм учням, що йому треба йти в Єрусалим і там багато страждати від старших, первосвящеників та книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.

Тоді Петро, взявши його набік, став йому докоряти: “Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою!”

Він обернувся і сказав Петрові: “Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське.”

Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною.

Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде.

Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?

Син Чоловічий має прийти в славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами.

Істинно кажу вам: Є деякі між тут присутніми, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у своєму Царстві.”