Евангелие от Иоанна, глава 4-11 (Ин. 4-11) на украинском (огієнко) языке - Новый Завет

Ісус відповів і промовив до неї: Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: Дай напитись Мені, ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води.

Каже жінка до Нього: І черпака в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, звідки ж маєш Ти воду живу?

Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?

Ісус відповів і сказав їй: Кожен, хто воду цю п́є, буде прагнути знову.

А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне.

Каже жінка до Нього: Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не приходила брати.

Говорить до неї Ісус: Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди.

Жінка відповіла та й сказала: Чоловіка не маю…
Відказав їй Ісус: Ти добре сказала: Чоловіка не маю.

Бо п́ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, не муж він тобі.
Це ти правду сказала.

Каже жінка до Нього: Бачу, Пане, що Пророк Ти.

Отці наші вклонялися Богу на цій ось горі, а ви твердите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись.

Ісус промовляє до неї: Повір, жінко, Мені, що надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви.

Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння від юдеїв.

Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців.

Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись.

Відказує жінка Йому: Я знаю, що прийде Месія, що зветься Христос, як Він прийде, то все розповість нам.

Промовляє до неї Ісус: Це Я, що розмовляю з тобою…

І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв.
Проте жаден із них не спитав: Чого хочеш?
або: Про що з нею говориш?

Покинула жінка тоді водоноса свого, і побігла до міста, та й людям говорить:

Ходіть но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що я вчинила.
Чи Він не Христос?

І вони повиходили з міста, і до Нього прийшли.

Тим часом же учні просили Його та й казали: Учителю, їж!

А Він їм відказав: Я маю поживу на їдження, якої не знаєте ви.

Питали тоді один одного учні: Хіба хто приніс Йому їсти?

Ісус каже до них: Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити.

Чи не кажете ви: Ще чотири от місяці, і настануть жнива?
А Я вам кажу: Підійміть свої очі, та гляньте на ниви, як для жнив уже пополовіли вони!

А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне разом раділи.

Бо про це поговірка правдива: Хто інший сіє, а хто інший жне.

Я вас жати послав, де ви не працювали: працювали інші, ви ж до їхньої праці ввійшли.

З того ж міста багато-хто із самарян в Нього ввірували через слово жінки, що свідчила: Він сказав мені все, що я вчинила була!

А коли самаряни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався.
І Він перебув там два дні.

Значно ж більш вони ввірували через слово Його.

А до жінки казали вони: Не за слово твоє ми вже віруємо, самі бо ми чули й пізнали, що справді Спаситель Він світу!

Як минуло ж два дні, Він ізвідти пішов в Галілею.

Сам бо свідчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчизні своїй.

А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли галілеяни, побачивши все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони.

Тоді знову прийшов Ісус у Кану Галілейську, де перемінив був Він воду на вино.
І був там один царедворець, що син його хворів у Капернаумі.

Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти.

Ісус же промовив до нього: Як знамен тих та чуд не побачите, не ввіруєте!

Царедворець говорить до Нього: Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя!

Промовляє до нього Ісус: Іди, син твій живе!
І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, і пішов.

А коли ще в дорозі він був, то раби його перестріли його й сповістили, говорячи: Син твій живе.

А він їх запитав про годину, о котрій стало легше йому.
Вони ж відказали до нього: Учора о сьомій годині гарячка покинула його.

Зрозумів тоді батько, що була то година, о котрій до нього промовив Ісус: Син твій живе.
І ввірував сам і ввесь його дім.

Це знов друге знамено Ісус учинив, як вернувся до Галілеї з Юдеї.

Після того юдейське Свято було, і до Єрусалиму Ісус відійшов.

А в Єрусалимі, біля брами Овечої, є купальня, Віфесда по-єврейському зветься, що мала п́ять ґанків.

У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду порушено.

Бо Ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший улазив, як воду порушено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворобу.

А був там один чоловік, що тридцять і вісім років був недужим.

Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він часу слабує, говорить до нього: Хочеш бути здоровим?

Відповів Йому хворий: Пане, я не маю людини, щоб вона, як порушено воду, до купальні всадила мене.
А коли я приходжу, то передо мною вже інший улазить.

Говорить до нього Ісус: Уставай, візьми ложе своє та й ходи!

І зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє та й ходив.
Того ж дня субота була,

тому то сказали юдеї вздоровленому: Є субота, і не годиться тобі брати ложа свого.

А він відповів їм: Хто мене вздоровив, Той до мене сказав: Візьми ложе своє та й ходи.

А вони запитали його: Хто Той Чоловік, що до тебе сказав: Візьми ложе своє та й ходи?

Та не знав уздоровлений, Хто то Він, бо Ісус ухиливсь від народу, що був на тім місці.

Після того Ісус стрів у храмі його, та й промовив до нього: Ось видужав ти.
Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!

Чоловік же пішов і юдеям звістив, що Той, Хто вздоровив його, то Ісус.

І тому зачали юдеї переслідувати Ісуса, що таке Він чинив у суботу.

А Ісус відповів їм: Отець Мій працює аж досі, працюю і Я.

І тому то юдеї ще більш намагалися вбити Його, що не тільки суботу порушував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим роблячись Богові рівним.

Відповів же Ісус і сказав їм: Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець;
бо що робить Він, те так само й Син робить.

Бо Отець любить Сина, і показує все, що Сам робить, Йому.
І покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались.

Бо як мертвих Отець воскрешає й оживлює, так і Син, кого хоче, оживлює.

Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові,

щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця.
Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що послав Його.

Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя.

Поправді, поправді кажу вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть.

Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі.

І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він Людський Син.

Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують,

і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду.

Я нічого не можу робити Сам від Себе.
Як Я чую, суджу, і Мій суд справедливий, не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене.

Коли свідчу про Себе Я Сам, то свідоцтво Моє неправдиве.

Є Інший, Хто свідчить про Мене, і Я знаю, що правдиве свідоцтво, яким свідчить про Мене.

Ви послали були до Івана, і він свідчив про правду.

Та Я не від людини свідоцтва приймаю, але це говорю, щоб були ви спасені.

Він світильником був, що горів і світив, та ви тільки хвилю хотіли потішитись світлом його.

Але Я маю свідчення більше за Іванове, бо ті справи, що Отець Мені дав, щоб Я виконав їх, ті справи, що Я їх чиню, самі свідчать про Мене, що Отець Мене послав!

Та й Отець, що послав Мене, Сам засвідчив про Мене;
але ви ані голосу Його не чули ніколи, ані виду Його не бачили.

Навіть слова Його ви не маєте, щоб у вас перебувало, бо не вірите в Того, Кого Він послав.

Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене!

Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя.

Від людей не приймаю Я слави,

але вас Я пізнав, що любови до Бога в собі ви не маєте.

Я прийшов у Ймення Свого Отця, та Мене не приймаєте ви.
Коли ж прийде інший у ймення своє, того приймете ви.

Як ви можете вірувати, коли славу один від одного приймаєте, а слави тієї, що від Бога Єдиного, не прагнете ви?

Не думайте, що Я перед Отцем буду вас винуватити, є, хто вас винуватити буде, Мойсей, що на нього надієтесь ви!

Коли б ви Мойсеєві вірили, то й Мені б ви повірили, бо про Мене писав він.

Якщо писанням його ви не вірите, то як віри поймете словам Моїм?

Після того Ісус перейшов на той бік Галілейського чи Тіверіядського моря.

А за Ним ішла безліч народу, бо бачили чуда Його, що чинив над недужими.

Ісус же на гору зійшов, і сидів там зо Своїми учнями.

Наближалася ж Пасха, свято юдейське.

А Ісус, звівши очі Свої та побачивши, яка безліч народу до Нього йде, говорить Пилипові: Де ми купимо хліба, щоб вони поживились?

Він же це говорив, його випробовуючи, бо знав Сам, що Він має робити.

Пилип Йому відповідь дав: І за двісті динаріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай трохи дістав.

Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Симона Петра:

Є тут хлопчина один, що має п́ять ячних хлібів та дві рибі, але що то на безліч таку!

А Ісус відказав: Скажіть людям сідати!
А була на тім місці велика трава.
І засіло чоловіка числом із п́ять тисяч.

А Ісус узяв хліби, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів.
Так само і з риб, скільки хотіли вони.

І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло.

І зібрали вони.
І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п́яти ячних хлібів.

А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ!

Спостерігши ж Ісус, що вони мають замір прийти та забрати Його, щоб настановити царем, знов на гору пішов Сам один.

А як вечір настав, то зійшли Його учні над море.

І, ввійшовши до човна, на другий бік моря вони попливли, до Капернауму.
І темрява вже наступила була, а Ісус ще до них не приходив.

Від великого ж вітру, що віяв, хвилювалося море.

Як вони ж пропливли стадій із двадцять п́ять або з тридцять, то Ісуса побачили, що йде Він по морю, і до човна зближається, і їх страх обгорнув…

Він же каже до них: Це Я, не лякайтесь!

І хотіли вони взяти до човна Його;
та човен зараз пристав до землі, до якої пливли.

А наступного дня той народ, що на тім боці моря стояв, побачив, що там іншого човна, крім одного того, що до нього ввійшли були учні Його, не було, і що до човна не входив Ісус із Своїми учнями, але відпливли самі учні.

А тим часом із Тіверіяди припливли човни інші близько до місця того, де вони їли хліб, як Господь учинив був подяку.

Отож, як побачили люди, що Ісуса та учнів Його там нема, то в човни посідали самі й прибули до Капернауму, і шукали Ісуса.

І, на тім боці моря знайшовши Його, сказали Йому: Коли Ти прибув сюди, Учителю?

Відповів їм Ісус і сказав: Поправді, поправді кажу вам: Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наситились.

Пильнуйте не про поживу, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя, яку дасть нам Син Людський, бо відзначив Його Бог Отець.

Сказали ж до Нього вони: Що ми маємо почати, щоб робити діла Божі?

Ісус відповів і сказав їм: Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав.

А вони відказали Йому: Яке ж знамено Ти чиниш, щоб побачили ми й поняли Тобі віри?
Що Ти робиш?

Наші отці їли манну в пустині, як написано: Хліб із неба їм дав на поживу.

А Ісус їм сказав: Поправді, поправді кажу вам: Не Мойсей хліб із неба вам дав, Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба.

Бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові.

А вони відказали до Нього: Давай, Господи, хліба такого нам завжди!

Ісус же сказав їм: Я хліб життя.
Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме.

Але Я вам сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не віруєте.

Усе прийде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть.

Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене.

Оце ж воля Того, Хто послав Мене, щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня.

Оце ж воля Мого Отця, щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня.

Тоді стали юдеї ремствувати на Нього, що сказав: Я той хліб, що з неба зійшов.

І казали вони: хіба Він не Ісус, син Йосипів, що ми знаємо батька та матір Його?
Як же Він каже: Я з неба зійшов?

А Ісус відповів і промовив до них: Не ремствуйте ви між собою!

Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, і того воскрешу Я останнього дня.

У Пророків написано: І всі будуть від Бога навчені.
Кожен, хто від Бога почув і навчився, приходить до Мене.

Це не значить, щоб хтось Отця бачив, тільки Той Отця бачив, Хто походить від Бога.

Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в Мене, життя вічне той має.

Я хліб життя!

Отці ваші в пустині їли манну, і померли.

То є хліб, Який сходить із неба, щоб не вмер, хто Його споживає.

Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити.
А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам.

Тоді між собою змагатися стали юдеї, говорячи: Як же Він може дати нам тіла спожити?

І сказав їм Ісус: Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя.

Хто тіло Моє споживає та кров Мою п́є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня.

Бо тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж кров то правдиво пиття.

Хто тіло Моє споживає та кров Мою п́є, той в Мені перебуває, а Я в ньому.

Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною.

То є хліб, що з неба зійшов.
Не як ваші отці їли манну й померли, хто цей хліб споживає, той жити буде повік!

Оце Він говорив, коли в Капернаумі навчав у синагозі.

А багато-хто з учнів Його, як почули оце, гомоніли: Жорстока це мова!
Хто слухати може її?

А Ісус, Сам у Собі знавши це, що учні Його на те ремствують, промовив до них: Чи оце вас спокушує?

А що ж, як побачите Людського Сина, що сходить туди, де перше Він був?

То дух, що оживлює, тіло ж не помагає нічого.
Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя.

Але є дехто з вас, хто не вірує.
Бо Ісус знав спочатку, хто ті, хто не вірує, і хто видасть Його.

І сказав Він: Я тому й говорив вам, що до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця дане те.

Із того часу відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним.

І сказав Ісус Дванадцятьом: Чи не хочете й ви відійти?

Відповів Йому Симон Петро: До кого ми підемо, Господи?
Ти маєш слова життя вічного.

Ми ж увірували та пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого!

Відповів їм Ісус: Чи не Дванадцятьох Я вас вибрав?
Та один із вас диявол…

Це сказав Він про Юду, сина Симонового, Іскаріота.
Бо цей мав Його видати, хоч він був один із Дванадцятьох.

Після цього Ісус ходив по Галілеї, не хотів бо ходити по Юдеї, бо юдеї шукали нагоди, щоб убити Його.

А надходило свято юдейське Кучки.

І сказали до Нього брати Його: Піди звідси, і йди до Юдеї, щоб і учні Твої побачили вчинки Твої, що Ти робиш.

Тайкома бо не робить нічого ніхто, але сам прагне бути відомий.
Коли Ти таке чиниш, то з́яви Себе світові.

Бо не вірували в Нього навіть брати Його!

А Ісус промовляє до них: Не настав ще Мій час, але завжди готовий час ваш.

Вас ненавидіти світ не може, а Мене він ненавидить, бо Я свідчу про нього, що діла його злі.

Ідіть на це свято, Я ж іще не піду на це свято, бо не виповнився ще Мій час.

Це сказавши до них, Він зоставсь у Галілеї.

Коли ж вийшли на свято брати Його, тоді й Сам Він пішов, не відкрито, але ніби потай.

А юдеї за свята шукали Його та питали: Де Він?

І поголоска велика про Нього в народі була.
Одні говорили: Він добрий, а інші казали: Ні, Він зводить з дороги народ…

Та відкрито про Нього ніхто не казав, бо боялись юдеїв.

У половині вже свята Ісус у храм увійшов і навчав.

І дивувались юдеї й казали: Як Він знає Писання, не вчившись?

Відповів їм Ісус і сказав: Наука Моя не Моя, а Того, Хто послав Мене.

Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу Я.

Хто говорить від себе самого, той власної слави шукає, а Хто слави шукає Того, Хто послав Його, Той правдивий, і в Ньому неправди нема.

Чи ж Закона вам дав не Мойсей?
Та ніхто з вас Закона того не виконує.
Нащо хочете вбити Мене?

Народ відповів: Чи Ти демона маєш?
Хто Тебе хоче вбити?

Ісус відповів і сказав їм: Одне діло зробив Я, і всі ви дивуєтесь.

Через це Мойсей дав обрізання вам, не тому, що воно від Мойсея, але від отців, та ви й у суботу обрізуєте чоловіка.

Коли ж чоловік у суботу приймає обрізання, щоб Закону Мойсеєвого не порушити, чого ж ремствуєте ви на Мене, що Я всю людину в суботу вздоровив?

Не судіть за обличчям, але суд справедливий чиніть!

Дехто ж з єрусалимлян казали: Хіба це не Той, що Його шукають убити?

Бо говорить відкрито ось Він, і нічого не кажуть Йому.
Чи то справді дізналися старші, що Він дійсно Христос?

Та ми знаєм Цього, звідки Він.
Про Христа ж, коли прийде, ніхто знати не буде, звідки Він.

І скликнув у храмі Ісус, навчаючи й кажучи: І Мене знаєте ви, і знаєте, звідки Я.
А Я не прийшов Сам від Себе;
правдивий же Той, Хто послав Мене, що Його ви не знаєте.

Я знаю Його, Я бо від Нього, і послав Мене Він!

Тож шукали вони, щоб схопити Його, та ніхто не наклав рук на Нього, бо то ще не настала година Його.

А багато з народу в Нього ввірували та казали: Коли прийде Христос, чи ж Він чуда чинитиме більші, як чинить Оцей?

Фарисеї прочули такі поголоски про Нього в народі.
Тоді первосвященики та фарисеї послали свою службу, щоб схопити Його.

Ісус же сказав: Ще недовго побуду Я з вами, та й до Того піду, Хто послав Мене.

Ви будете шукати Мене, і не знайдете;
а туди, де Я є, ви прибути не можете…

Тоді говорили юдеї між собою: Куди це Він хоче йти, що не знайдемо Його?
Чи не хоче йти до виселенців між греки, та й греків навчати?

Що за слово, яке Він сказав: Ви будете шукати Мене, і не знайдете;
а туди, де Я є, ви прибути не можете?

А останнього великого дня свята Ісус стояв і кликав, говорячи: Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п́є!

Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його.

Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього.
Не було бо ще Духа на них, не був бо Ісус ще прославлений.

А багато з народу, почувши слова ті, казали: Він справді пророк!

Інші казали: Він Христос.
А ще інші казали: Хіба прийде Христос із Галілеї?

Чи ж не каже Писання, що Христос прийде з роду Давидового, і з села Віфлеєму, звідкіля був Давид?

Так повстала незгода в народі з-за Нього.

А декотрі з них мали замір схопити Його, та ніхто не поклав рук на Нього.

І вернулася служба до первосвящеників та фарисеїв, а ті їх запитали: Чому не привели ви Його?

Відказала та служба: Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік…

А їм відповіли фарисеї: Чи й вас із дороги не зведено?

Хіба хто з старших або з фарисеїв увірував у Нього?

Та проклятий народ, що не знає Закону!

Говорить до них Никодим, що приходив до Нього вночі, і що був один із них:

Хіба судить Закон наш людину, як перше її не вислухає, і не дізнається, що вона робить?

Йому відповіли та сказали вони: Чи й ти не з Галілеї?
Досліди та побач, що не прийде Пророк із Галілеї.

І до дому свого пішов кожен.

Ісус же на гору Оливну пішов.

А над ранком прийшов знов у храм, і всі люди збігались до Нього.
А Він сів і навчав їх.

І ось книжники та фарисеї приводять до Нього в перелюбі схоплену жінку, і посередині ставлять її,

та й говорять Йому: Оцю жінку, Учителю, зловлено на гарячому вчинку перелюбу…

Мойсей же в Законі звелів нам таких побивати камінням.
А Ти що говориш?

Це ж казали вони, Його спокушуючи, та щоб мати на Нього оскарження.
А Ісус, нахилившись додолу, по землі писав пальцем…

А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: Хто з вас без гріха, нехай перший на неї той каменем кине!…

І Він знов нахилився додолу, і писав по землі…

А вони, це почувши й сумлінням докорені, стали один по одному виходити, почавши з найстарших та аж до останніх.
І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всередині…

І підвівся Ісус, і нікого, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: Де ж ті, жінко, що тебе оскаржали?
Чи ніхто тебе не засудив?

А вона відказала: Ніхто, Господи…
І сказав їй Ісус: Не засуджую й Я тебе.
Іди собі, але більш не гріши!

І знову Ісус промовляв до них, кажучи: Я Світло для світу.
Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя.

Фарисеї ж Йому відказали: Ти Сам свідчиш про Себе, тим свідоцтво Твоє неправдиве.

Відповів і сказав їм Ісус: Хоч і свідчу про Себе Я Сам, та правдиве свідоцтво Моє, бо Я знаю, звідкіля Я прийшов і куди Я йду.
Ви ж не відаєте, відкіля Я приходжу, і куди Я йду.

Ви за тілом судите, Я не суджу нікого.

А коли Я суджу, то правдивий Мій суд, бо не Сам Я, а Я та Отець, що послав Він Мене!

Та й у вашім Законі написано, що свідчення двох чоловіків правдиве.

Я Сам свідчу про Себе Самого, і свідчить про Мене Отець, що послав Він Мене.

І сказали до Нього вони: Де Отець Твій?
Ісус відповів: Не знаєте ви ні Мене, ні Мого Отця.
Якби знали Мене, то й Отця Мого знали б.

Ці слова Він казав при скарбниці, у храмі навчаючи.
І ніхто не схопив Його, бо то ще не настала година Його…

І сказав Він їм знову: Я відходжу, ви ж шукати Мене будете, і помрете в гріху своїм.
Куди Я йду, туди ви прибути не можете…

А юдеї казали: Чи не вб́є Він Сам Себе, коли каже: Куди Я йду, туди ви прибути не можете?

І сказав Він до них: Ви від долу, Я звисока, і ви зо світу цього, Я не з цього світу.

Тому Я сказав вам, що помрете в своїх гріхах.
Бо коли не ввіруєте, що то Я, то помрете в своїх гріхах.

А вони запитали Його: Хто Ти такий?
І Ісус відказав їм: Той, Хто спочатку, як і говорю Я до вас.

Я маю багато про вас говорити й судити;
правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю, що від Нього почув.

Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм.

Тож Ісус їм сказав: Коли ви підіймете Людського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив.

А Той, Хто послав Мене, перебуває зо Мною;
Отець не зоставив Самого Мене, бо Я завжди чиню, що Йому до вподоби.

Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували.

Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете,

і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!

Вони відказали Йому: Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були ми ніколи.
То як же Ти кажеш: Ви станете вільні?

Відповів їм Ісус: Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха.

І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік.

Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні.

Знаю Я, що ви рід Авраамів, але хочете смерть заподіяти Мені, бо наука Моя не вміщається в вас.

Я те говорю, що Я бачив в Отця, та й ви робите те, що ви бачили в батька свого.

Сказали вони Йому в відповідь: Наш отець Авраам.
Відказав їм Ісус: Коли б ви Авраамові діти були, то чинили б діла Авраамові.

А тепер ось ви хочете вбити Мене, Чоловіка, що вам казав правду, яку чув Я від Бога.
Цього Авраам не робив.

Ви робите діла батька свого.
Вони ж відказали Йому: Не родилися ми від перелюбу, одного ми маєм Отця то Бога.

А Ісус їм сказав: Якби Бог був Отець ваш, ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав.

Чому мови Моєї ви не розумієте?
Бо не можете чути ви слова Мого.

Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете.
Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім.
Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді.

А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу.

Хто з вас може Мені докорити за гріх?
Коли ж правду кажу, чом Мені ви не вірите?

Хто від Бога, той слухає Божі слова;
через те ви не слухаєте, що ви не від Бога.

Відізвались юдеї й сказали Йому: Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самарянин і демона маєш?

Ісус відповів: Не маю Я демона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажаєте.

Не шукаю ж Я власної слави, є Такий, Хто шукає та судить.

Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерти повік!

І сказали до Нього юдеї: Тепер ми дізнались, що демона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік.

Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер?
Та повмирали й пророки.
Ким Ти робиш Самого Себе?

Ісус відповів: Як Я славлю Самого Себе, то ніщо Моя слава.
Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш.

І ви не пізнали Його, а Я знаю Його.
А коли Я скажу, що не знаю Його, буду неправдомовець, подібний до вас.
Та Я знаю Його, і слово Його зберігаю.

Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився.

А юдеї ж до Нього сказали: Ти й п́ятидесяти років не маєш іще, і Авраама Ти бачив?

Ісус їм відказав: Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам, Я є.

І схопили каміння вони, щоб кинути на Нього.
Та сховався Ісус, і з храму пішов.

А коли Він проходив, побачив чоловіка, що сліпим був з народження.

І спитали Його учні Його, говорячи: Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?

Ісус відповів: Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з́явились на ньому.

Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день.
Надходить он ніч, коли жаден нічого не зможе виконувати.

Доки Я в світі, Я Світло для світу.

Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом,

і до нього промовив: Піди, умийся в ставку Сілоам визначає це Посланий.
Тож пішов той і вмився, і вернувся видющим…

А сусіди та ті, що бачили перше його, як був він сліпий, говорили: Чи ж не той це, що сидів та просив?

Говорили одні, що це він, а інші казали: Ні, подібний до нього.
А він відказав: Це я!

І питали його: Як же очі відкрились тобі?

А той оповідав: Чоловік, що Його звуть Ісусом, грязиво зробив, і очі помазав мені, і до мене сказав: Піди в Сілоам та й умийся.
Я ж пішов та й умився, і став бачити.

І сказали до нього: Де Він?
Відказує той: Я не знаю.

Ведуть тоді до фарисеїв того, що був перше незрячий.

А була то субота, як грязиво Ісус учинив і відкрив йому очі.

І знов запитали його й фарисеї, як видющим він став.
А він розповів їм: Грязиво поклав Він на очі мені, а я вмився, та й бачу.

Тоді деякі з фарисеїв казали: Не від Бога Оцей Чоловік, бо суботи не держить.
А інші казали: Як же чуда такі може грішна людина чинити?
І незгода між ними була.

Тому знову говорять сліпому: Що ти кажеш про Нього, коли очі відкрив Він тобі?
А той відказав: Він Пророк!

Юдеї проте йому не повірили, що незрячим він був і прозрів, аж поки не покликано батьків того прозрілого.

І запитали їх, кажучи: Чи ваш оце син, про якого ви кажете, ніби родився сліпим?
Як же він тепер бачить?

А батьки його відповіли та сказали: Ми знаєм, що цей то наш син, і що він народився сліпим.

Але як тепер бачить, не знаємо, або хто йому очі відкрив, ми не відаємо.
Поспитайте його, він дорослий, хай сам скаже про себе…

Таке говорили батьки його, бо боялись юдеїв: юдеї бо вже були змовились, як хто за Христа Його визнає, щоб той був відлучений від синагоги.

Ось тому говорили батьки його: Він дорослий, його поспитайте.

І покликали вдруге того чоловіка, що був сліпим, і сказали йому: Віддай хвалу Богові.
Ми знаємо, що грішний Отой Чоловік.

Але він відповів: Чи Він грішний не знаю.
Одне тільки знаю, що я був сліпим, а тепер бачу!…

І спитали його: Що тобі Він зробив?
Як відкрив тобі очі?

Відповів він до них: Я вже вам говорив, та не слухали ви.
Що бажаєте знову почути?
Може й ви Його учнями хочете стати?

А вони його вилаяли та й сказали: То ти Його учень, а ми учні Мойсеєві.

Ми знаємо, що Бог говорив до Мойсея, звідки ж узявся Оцей, ми не відаємо.

Відповів чоловік і сказав їм: То ж воно й дивно, що не знаєте ви, звідки Він, а Він мені очі відкрив!

Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає;
хто ж богобійний, і виконує волю Його, того слухає Він.

Відвіку не чувано, щоб хто очі відкрив був сліпому з народження.

Коли б не від Бога був Цей, Він нічого не міг би чинити.

Вони відповіли та й сказали йому: Ти ввесь у гріхах народився, і чи тобі нас учити?
І геть його вигнали.

Дізнався Ісус, що вони того вигнали геть, і, знайшовши його, запитав: Чи віруєш ти в Сина Божого?

Відповів той, говорячи: Хто ж то, Пане, Такий, щоб я вірував у Нього?

Промовив до нього Ісус: І ти бачив Його, і Той, Хто говорить з тобою то Він!…

А він відказав: Я вірую, Господи!
І вклонився Йому.

І промовив Ісус: На суд Я прийшов у цей світ, щоб бачили темні, а видющі щоб стали незрячі.

І почули це деякі з тих фарисеїв, що були з Ним, та й сказали Йому: Чи ж і ми невидющі?

Відказав їм Ісус: Якби ви невидющі були, то не мали б гріха;
а тепер ви говорите: Бачимо, то й ваш гріх зостається при вас!

Поправді, поправді кажу вам: Хто не входить дверима в кошару, але перелазить деінде, той злодій і розбійник.

А хто входить дверима, той вівцям пастух.

Воротар відчиняє йому, і його голосу слухають вівці;
і свої вівці він кличе по йменню, і випроваджує їх.

А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його.

За чужим же не підуть вони, а будуть утікати від нього, бо не знають вони чужого голосу.

Оцю притчу повів їм Ісус, але не зрозуміли вони, про що їм говорив.

І знову промовив Ісус: Поправді, поправді кажу вам, що Я двері вівцям.

Усі, скільки їх перше Мене приходило, то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх.

Я двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться, і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде.

Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити.
Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали.

Я Пастир Добрий!
Пастир добрий кладе життя власне за вівці.

А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить.

А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці.

Я Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають.

Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу.

Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я повинен і їх припровадити.
І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир!

Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його.

Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його.
Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову, Я цю заповідь взяв від Свого Отця.

З-за цих слів між юдеями знову незгода знялася.

І багато-хто з них говорили: Він демона має, і несамовитий.
Чого слухаєте ви Його?

Інші казали: Ці слова не того, хто демона має.
Хіба демон може очі сліпим відкривати?…

Було тоді свято Відновлення в Єрусалимі.
Стояла зима.

А Ісус у храмі ходив, у Соломоновім ґанку.

Юдеї тоді обступили Його та й казали Йому: Доки будеш тримати в непевності нас?
Якщо Ти Христос, то відкрито скажи нам!

Відповів їм Ісус: Я вам був сказав, та не вірите ви.
Ті діла, що чиню їх у Ймення Свого Отця, вони свідчать про Мене.

Та не вірите ви, не з Моїх бо овець ви.

Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть.

І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки.

Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки.

Я й Отець Ми одне!

Знов каміння схопили юдеї, щоб укаменувати Його.

Відповів їм Ісус: Від Отця показав Я вам добрих учинків багато, за котрий же з тих учинків хочете Мене каменувати?

Юдеї Йому відказали: Не за добрий учинок хочемо Тебе вкаменувати, а за богозневагу, бо Ти, бувши людиною, за Бога Себе видаєш…

Відповів їм Ісус: Хіба не написано в вашім Законі: Я сказав: ви боги?

Коли тих Він богами назвав, що до них слово Боже було, а Писання не може порушене бути,

то Тому, що Отець освятив і послав Його в світ, закидаєте ви: Зневажаєш Ти Бога, через те, що сказав Я: Я Син Божий?

Коли Я не чиню діл Свого Отця, то не вірте Мені.

А коли Я чиню, то хоч ви Мені віри й не ймете, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я ув Отці!

Тоді знову шукали вони, щоб схопити Його, але вийшов із рук їхніх Він.

І Він знову на той бік Йордану пішов, на те місце, де Іван найперше христив, та й там перебував.

І багато до Нього приходили та говорили, що хоч жадного чуда Іван не вчинив, але все, що про Нього Іван говорив, правдиве було.

І багато-хто ввірували в Нього там.

Був же хворий один, Лазар у Віфанії, із села Марії й сестри її Марти.

А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і волоссям своїм Йому ноги обтерла.

Тоді сестри послали до Нього, говорячи: Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!…

Як почув же Ісус, то промовив: Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, щоб Син Божий прославився нею.

А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря.

А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.

Після ж того говорить до учнів: Ходімо знову в Юдею.

Йому учні сказали: Учителю, таж допіру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди підеш?

Ісус відповів: Хіба дня не дванадцять годин?
Як хто ходить за дня, не спіткнеться, цьогосвітнє бо світло він бачить.

А хто ходить нічної пори, той спіткнеться, бо немає в нім світла.

Оце Він сказав, а по тому говорить до них: Друг наш Лазар заснув, та піду розбудити Його.

А учні сказали Йому: Як заснув, то він, Господи, видужає.

Та про смерть його мовив Ісус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже.

Тоді просто сказав їм Ісус: Умер Лазар.

І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви.
Та ходімо до нього.

Сказав же Хома, називаний Близнюк, до співучнів: Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати.

Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гробі.

А Віфанія поблизу Єрусалиму була, яких стадій з п́ятнадцять.

І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розважити їх.

Тоді Марта, почувши, що надходить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.

І Марта сказала Ісусові: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат…

Та й тепер, знаю я, що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!

Промовляє до неї Ісус: Воскресне твій брат!

Відказує Марта Йому: Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне.

Промовив до неї Ісус: Я воскресення й життя.
Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити.

І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре.
Чи ти віруєш в це?

Вона каже Йому: Так, Господи!
Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ.

І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марію, сестру свою, кажучи: Учитель тут, і Він кличе тебе!

А та, як зачула, квапливо встала й до Нього пішла.

А Ісус не ввійшов був іще до села, а знаходивсь на місці, де Марта зустріла Його.

Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапливо встала й побігла, подалися за нею, гадаючи, що до гробу пішла вона, плакати там.

Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!

А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився та й зворушився Сам,

і сказав: Де його ви поклали?
Говорять Йому: Іди, Господи, та подивися!

І закапали сльози Ісусові…

А юдеї казали: Дивись, як кохав Він його!

А з них дехто сказали: Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?

Ісус же розжалобивсь знову в Собі, і до гробу прийшов.
Була ж то печера, і камінь на ній налягав.

Промовляє Ісус: Відваліть цього каменя!
Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі…

Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш?

І зняли тоді каменя.
А Ісус ізвів очі до неба й промовив: Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув.

Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене.

І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди!

І вийшов померлий, по руках і ногах обв́язаний пасами, а обличчя у нього було перев́язане хусткою…
Ісус каже до них: Розв́яжіть його та й пустіть, щоб ходив…

І багато з юдеїв, що посходилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували.

А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що Ісус учинив.

Тоді первосвященики та фарисеї скликали раду й казали: Що маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?

Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, і прийдуть римляни, та й візьмуть нам і Край, і народ!

А один із них, Кайяфа, що був первосвящеником року того, промовив до них: Ви нічого не знаєте,

і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!

А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за народ мав умерти,

і не лише за народ, але й щоб сполучити в одне розпорошених Божих дітей.

Отож, від того дня вони змовилися, щоб убити Його.

І тому не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфрем, і тут залишався з Своїми учнями.

Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з Краю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очистити себе.

І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одного: А як вам здається?
Хіба Він не прийде на свято?

А первосвященики та фарисеї наказа дали: як дізнається хто, де Він перебуватиме, нехай донесе, щоб схопити Його.

Вiд Iвана, Главы 4-11