Азбука веры » Біблія » Приповiстi » гл.7

Приповiстi, Глава 7

Толкования

Толкования главы

7:0

7:1

см.:Лев.18:5;

см.:Втор.6:8;

см.:Прем.8:2;

см.:Притч.6:24;

7:6

7:7

7:8

7:9

7:10

7:11

7:12

7:13

7:14

7:15

7:16

7:17

7:18

7:19

7:20

7:21

7:22

7:23

см.:Притч.1:17;

7:24

7:25

см.:Иов.31:9;

7:26

7:27

см.:Притч.5:5;

Украинский (Хоменко)

Языки

Батьківське навчання 1-5; недосвідчений юнак 6-27

Мій сину! Зберігай мої слова, | заповіді мої сховай у себе.

Додержуй мої заповіді, - і будеш жити, | - і мою науку, як твоїх очей зіницю.

Собі до пальців їх прив'яжи | та напиши їх на таблиці серця свого.

Скажи до мудрости: “Ти сестра моя”, | а розум назви другом,

щоб він зберіг тебе від чужої жінки, | від незнайомої з звабливими словами.

Раз якось, коли через вікно мого дому, | крізь ґрати я дивився,

побачив я посеред простодушних, | помітив я між хлопцями юнака безумного.

Він проходив вулицею коло її закутка, | і простував дорогою до її дому,

присмерком, вечірньою порою, | у глупу ніч та в темряві, -

аж ось назустріч йому жінка, | одягнена, немов повія, хитра серцем.

Вона - пристрасна й нахабна, | ноги її не посидять у хаті.

То на вулиці, то на майданах, | на всіх розпуттях у засідку сідає.

Вона хапає його та цілує, | і безлично до нього каже:

“Мала принести мирні жертви, | сьогодні я мої обітниці сповнила.

Тому й вийшла я тобі назустріч, | тебе шукати - та знайшла тебе я.

Постелю мою я прибрала килимами, | тонку єгипетську тканину розстелила.

Поприскала я ліжко моє | міррою, алое, цинамоном.

Ходи лишень, упийся до ранку пестощами, | та насолодимось любов'ю,

бо мужа нема дома, | вибравсь у далекую дорогу.

Сакву грошей забрав з собою; | як місяць буде у повні, повернеться він додому.”

Зводить вона його своїм щедрим щебетанням, | зводить його солодкими словами.

І він умить за нею тягне, | немов віл, що йде під обух, | немов олень, що в сильце вскочив,

покіль стріла його печінки не прошиє, | немов та пташка, що сама летить у сітку, | не знаючи, що йдеться про її погибель.

Слухай тепер мене, мій сину, | вважай на слова уст моїх.

Нехай твоє серце до її доріг не хилиться, | не блукай її стежками;

бо багатьох вона на смерть поранила, | і найсильніші всі жертвою її упали.

Дім її - дорога до Шеолу, | вона веде вниз до покоїв смерти.