Азбука веры » Біблія » Йов » гл.14

Йов, Глава 14

Толкования

Толкования главы

14:0

14:1

см.:Сир.18:8;

14:2

см.:Иов.8:9;Пс.143:4;

14:3

14:4

см.:Пс.50:7;Ис.64:6;

14:5

14:6

см.:Иов.7:1-2;

14:7

14:8

14:9

14:10

14:11

14:12

см.:Иов.19:25;Дан.12:2;

14:13

14:14

14:15

см.:Иов.10:8;

14:16

см.:Иов.31:4;Пс.138:2;

14:17

см.:Ос.13:12;Иез.18:22;

14:18

14:19

14:20

14:21

см.:Еккл.2:19;

14:22

Украинский (Хоменко)

Языки

Нетривке життя людське

«Чоловік, що родиться від жінки, | віком короткий і тривоги повний.

Зростає, немов квітка, і в'яне, | і біжить тінню без упинку!

І на такого відкриваєш твої очі, | тягнеш на суд із собою?

Хто з нечистого може зробити чисте? | Ніхто!

Коли йому дні визначені, | число місяців його тобі відоме, | ти викреслив йому межу, якої він не переступить,

то відверни від нього твої очі, залиш його, | покіль, як той поденник, він не скінчить дня свого.

І дерево має надію; | воно, хоч зрубане, ще відродиться, | і пагінці його рости не перестануть.

Навіть як його корінь у землі постарівся, | і пень його у ґрунті струхлявів,

але, скоро воно почує воду, знов зазеленіє | і поросте галуззям, наче молоденьке.

А людина вмирає і лежить бездушна; | людина йде на той світ, - і де вона?

Води зникають з моря, | ріки стають сухими, сохнуть;

отак людина ляже і не встане; | покіль не щезнуть небеса, - не пробудиться, | не підведеться від сну свого.

Коли б уже ти сховав мене в Шеолі, | укрив мене, поки перейде гнів твій, | призначив мені строк -потім згадати про мене!

Коли хтось умре, хіба оживе знову? | Я б дожидав увесь час моєї служби, і аж поки не прийшла б для мене заміна.

Ти кликнув би, і я тобі відповів би, | ти прагнув би діла рук твоїх.

Замість, як нині, рахувати мої кроки, | ти не вважав би більше на гріх мій!

І запечатаний у торбинці був би мій переступ, | мою провину ти перекреслив би!

Та ба! Як гора падає, валиться, | і скеля зо свого місця сходить,

води каміння витирають, | злива змиває з землі порох, | так ти чоловіка надію нищиш.

Кидаєшся на нього постійно, і він зникає, | змінюєш вид його і відсилаєш.

Чи в честі його діти, він не знає, | чи в ганьбі, він не помічає.

Він тільки відчуває біль свого тіла, | і його душа над ним самим ридає.»