Евангелие от Иоанна, глава 5,10,19,21 (Ин. 5,10,19,21) на украинском (хоменко) языке - Новый Завет

ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, -хоч яка б там була його хвороба.

Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років.

Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?»

«Не маю нікого, пане, - одрікає йому недужий, - хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає.»

Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!»

Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити. Був же той день - субота.

Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!»

А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, - сказав мені, хто мене оздоровив.»

Спитали його: «Хто він - той, що сказав тобі: Візьми і ходи?»

Та одужалий не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що юрмився на тому місці.

Щойно потім знайшов його Ісус у храмі й мовив до нього: «Оце ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось.»

Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той, хто його оздоровив, - Ісус.

Ось тому й переслідували юдеї Ісуса: вчинив бо він те в суботу.

А Ісус їм відрік: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю.»

За те ж юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити його - не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові.

І відповів їм Ісус, кажучи: «Істинно, істинно говорю вам: Не може Син нічого робити від себе самого, коли не бачить, що й Отець те саме робить. Бо що той робить, те так само й Син робить.

Отець бо любить Сина й усе появляє йому, що сам чинить. І більші від цих діла появить йому, щоб ви дивувалися.

Бо як Отець воскрешає померлих і оживлює, так і Син дає життя, кому захоче.

Отець бо не судить нікого, а Синові дав він суд увесь,

щоб усі почитали Сина так, як Отця почитають. Хто Сина не почитає, той не почитає Отця, який послав його.

Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, - живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.

Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, - ба, вже й тепер він, - коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши - оживуть.

Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі.

І владу йому дав суд чинити, він бо - Син Чоловічий.

І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують,

і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, - воскреснуть на суд.

Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене.

Неправдиве моє свідоцтво, коли свідчу я сам за себе.

Але за мене свідчить інший, і відаю я, що те його свідоцтво, яким він за мене свідчить, - правдиве.

Послали ви були до Йоана, і він посвідчив правду.

Я ж бо не від людини свідоцтво приймаю, але кажу вам це, щоб ви спаслися.

Той був світич, який палає і світить, тож ви й побажали на часинку з світла повтішатись.

Та в мене свідоцтво більше, ніж те Йоанове: діла оті, що їх Отець доручив мені для мого виконання, - ось ті саме діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав.

І Отець, який послав мене, свідчить за мене, лише ви ані голосу його не чули, ані виду його не бачили ніколи.

І слова його не маєте, що перебувало б серед вас, - ви бо не віруєте в того, кого він послав.

Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, - а й вони свідчать за мене!

Але ви не бажаєте до мене прийти, щоб жити життям вічним.

Слави не приймаю я від людей.

Та я спізнав вас, що не маєте в собі любови до Бога.

В ім'я Отця мого прийшов я, а ви не приймаєте мене. Прийшов би інший у вашому імені, ви б такого прийняли.

Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте?

Не гадайте, що я перед Отцем винуватиму вас: Мойсей - ось обвинувач ваш, отой, на якого ви сподівання покладаєте.

Бо якби вірили ви Мойсеєві, то й мені б ви вірили: про мене бо писав він!

Не віривши ж його писанням - як моїм словам повірите?»

Ісус - добрий пастир 1-21; на святі Обновлення храму Ісус об'являє себе Сином Божим 22-30; юдеї хочуть Ісуса каменувати 31-42

«Істинно, істинно говорю вам: Хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, - злодюга той, розбійник!

Хто ж увіходить дверима, той вівцям - вівчар.

Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і кличе він своїх овець на ім'я, і виводить їх.

А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають.

Не підуть за чужим вони - втечуть вони від нього, бо не знають голосу чужих.»

Сказав ото їм Ісус цю притчу, та вони не второпали того, про що він казав їм.

Тож Ісус іще раз промовив до них: «Істинно, істинно говорю вам: Я - двері для овець.

Усі, скільки їх передо мною прийшло, - злодії, розбійники. Вівці й не слухали їх.

Я - двері. Хто ввійде крізь мене - спасеться. Увійде він, вийде -і знайде пасовисько!

Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя - щоб достоту мали.

Я - добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе.

Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, - бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує.

Бо він - наймит і не турбується вівцями.

Я ж - добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають.

Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець.

Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир!

За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти.

Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю заповідь.»

Тож знову точилися суперечки між юдеями з-за тих слів.

Численні з них мовили: «Навіжений він і з глузду з'їхав. Навіщо його слухаєте?»

Інші ж: «То не навіженого слова. Чи навіжений спроможен очі сліпим зрячими робити?»

Відбували тоді Обновлення в Єрусалимі. Зима була.

Ісус проходжувався у храмі Соломоновим присінком.

Обступили його юдеї і йому кажуть: «Докіль же нас отак триматимеш у ваганні? Коли Христос ти, то відверто скажи нам!»

Ісус же їм: «Казав я вам, та ви не віруєте. Дії, що чиню їх в ім'я Отця мого, - вони свідчать за мене.

Та ви не віруєте, бо не з моїх ви овець.

Вівці мої голосу мого слухаються і я їх знаю: вони за мною слідують,

і даю я їм життя вічне, і не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх.

Отець мій, який мені їх дав, більший від усіх, і ніхто не вирве їх з рук Отця мого!

Я і Отець - одно.»

Юдеї знов ухопили за каміння, щоб каменувати його.

Тоді мовив до них Ісус: «Багато добрих діл появив я вам від Отця мого. За котре з тих діл каменуєте ви мене?»

А юдеї відповіли йому: «За добре діло ми тебе не каменуємо, але - за богохульство! За те, що, людиною бувши, Бога з себе робиш!»

Озвався до них Ісус: «Хіба не написано в законі вашім: Я сказав: ви - боги?

Коли закон, отже, богами тих зве, до кого слово Боже було, - а Писання годі усунути! -

то до того, кого Отець освятив і у світ послав, говорите ви: Ти богохульство вирікаєш, - бо я сказав, що я - Син Божий?

Не вірте мені, якщо я не роблю діл Отця мого!

Коли ж роблю, то, мені не віривши, ділам бодай вірте, щоб спізнали ви й увірували, що Отець у мені, і я в Отці.»

І знову бажали вони його схопити, та уник він їхніх рук.

І пішов знову на той бік Йордану, на місце, де Йоан спершу христив, - і перебував там.

Багато людей посходилось до нього і казали: «Не вчинив Йоан ані одного чуда, та все, що Йоан говорив про нього, - була істина.»

І увірували у нього численні.

Бичування й увінчання терням 1-11; засуд та розп'яття Ісуса 12-24; Скорбна Мати під хрестом 25-27; смерть і похорон Ісуса 28-42

Забрав тоді Пилат Ісуса та й звелів його бичувати.

А вояки, сплівши вінок із тернини, вклали йому на голову ще й зодягли його у багряницю

і, підступаючи до нього, казали: «Радуйся, царю юдейський!» І били його в обличчя.

Знову вийшов Пилат надвір і до них промовляє: «Ото виводжу вам його, щоб ви знали, що я жадної провини на ньому не знаходжу.»

І вийшов Ісус у вінку терновім та в багряниці. І сказав їм Пилат: «Ось чоловік!»

Та скоро побачили його первосвященики та слуги, закричали: «Розіпни! Розіпни!» Каже Пилат їм: «Беріть його ви і розіпніть, я бо жадної провини не знаходжу на ньому.»

А юдеї йому: «У нас є закон, і за законом мусить він умерти, бо він із себе Сина Божого зробив.»

Як почув те слово Пилат, стривожився ще дужче.

Повернувся він ще раз у Преторію та й каже Ісусові: «Звідкіля ти?» Не дав же йому Ісус одвіту.

«Зо мною не розмовляєш, - каже йому Пилат, - чи не знаєш, що в мене влада відпустити тебе і влада розіп'ясти тебе?»

І відрік Ісус: «Не мав би ти надо мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через те на отому, хто мене тобі видав, більший гріх.»

Від тієї хвилини шукав Пилат можливости, як би його відпустити. Але юдеї кричали: «Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! Усяк, хто з себе робить царя, кесареві спротивляється!»

Тож зачувши ті слова, вивів Пилат Ісуса і сів на судівське сидіння, на місці, яке має назву Літостротон, а по-єврейському - Гаввата.

А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: «Ось цар ваш.»

Ті ж закричали: «Геть! Геть! Розіпни його!» А Пилат їм: «Маю я вашого царя розіп'ясти?» І відповіли первосвященики: «Нема в нас царя, тільки кесар!»

І тоді видав він його їм на розп'яття.

І забрали вони Ісуса; і, несучи для себе хрест, вийшов він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота,

де його і розіп'яли, а з ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж - посередині.

Пилат же звелів написати напис і на хресті його примістити. Написано було: «Ісус Назарянин Цар Юдейський.»

Багато з юдеїв читали той напис, місце бо, де розп'ято Ісуса, було близько міста. Написано ж напис було по-єврейському, по-грецькому і по-римському.

Тож первосвященики юдейські мовили до Пилата: «Не пиши: Цар Юдейський, - але, що він сказав: Я - Цар Юдейський!»

Та Пилат відрік: «Що написав я, те написав.»

Тоді вояки, розіп'явши Ісуса, узяли його одіж та й зробили чотири частини, по одній частині кожному воякові, і хітон. Та був хітон не пошитий, лише ввесь від верху тканий.

Тому домовилися між собою: «Не дерімо його, а киньмо на нього жереб, на кого впаде.» А тим же мало здійснитись Писання: «Мою одіж розділили між собою, на шату ж мою кинули жереб.» Отож і вчинили так вояки.

А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина.

Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, - а його ж любив він, - мовить до матері: «Жінко, ось син твій.»

А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя.» І від тієї хвилі учень узяв її до себе.

А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: «Спраглий я!»

Стояла ж посудина, сповнена оцтом. От і подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом.

І, скоштувавши оцту, вимовив Ісус: «Звершилось»; і схиливши голову, віддав духа.

Через те, що це була п'ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, - бо був Великдень тієї суботи, - то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста.

Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був з ним розіп'ятий.

Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому,

лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров - і вода.

І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду - щоб ви теж увірували.

Бо сталося те, щоб Писання здійснилось: «Кістка його не буде поламана.»

А й інше Писання каже: «Споглядатимуть на того, кого прокололи.»

Після того Йосиф Ариматейський, що був учнем Ісусовим, - але потайки, страхався бо юдеїв, - удався до Пилата з проханням, щоби забрати тіло Ісуса. І дозволив Пилат. Прийшов він, отже, і забрав Ісусове тіло.

А надійшов і Нікодим, який раніше приходив уночі до нього, та й приніс мішанину з смирни та алое, мірок зо сто.

І взяли вони тіло Ісуса та обв'язали його запашним полотном, як то ховають за юдейським звичаєм.

А був на тому місці, де розіп'яли його, сад, а в саду тому - нова гробниця, в якій нікого ще не клали.

Ось там, з огляду на юдейське споготування і що гробниця була поблизу, - покладено Ісуса.

Поява Ісуса над Тиверіядським озером 1-14; Петро - найвищий пастир Христового стада 15-23; заключення 24-25

По тому Ісус з'явився своїм учням при Тиверіядському морі. З'явився ж так:

Симон Петро, Тома, на прізвисько Близнюк, Натанаїл з Кани Галилейської, сини Заведеєві та ще двоє інших його учнів були разом.

Тож каже до них Симон Петро: «Іду ловити рибу.» А ті йому: «Підемо й ми з тобою.» Отож пішли і сіли в човен. Тієї ночі, однак, не вловили нічого.

А як настав уже ранок, стояв над берегомІсус, та не знали учні, що то - Ісус.

Каже до них Ісус: «Дітоньки, чи маєте що з'їсти?» Ті йому відповіли: «Ні.»

Тоді він каже до них: «Закиньте лишень сіті праворуч від човна, то знайдете.» І закинули, та неспроможні були вже і витягнути їх: така була там сила риби!

Каже тоді отой учень, що його любив Ісус, до Петра: «То - Господь!» Симон же Петро, вчувши, що то Господь, підперезав одежу, був бо роздягнений, - та й кинувся в море!

А інші учні припливли човном, -були бо неподалеку від землі, ліктів зо двісті, - та й притягнули сіті з рибою.

Коли, отже, вийшли на землю, бачать - жар розкладено, а на ньому риба й хліб.

І мовить їм Ісус: «А принесіть тієї риби, що ви її тепер наловили.»

Пішов Симон Петро, витягнув на землю сіті, повні великої риби - сто п'ятдесят три! - і хоч стільки її було, сіті не перервалися.

Мовить до них Ісус: «Ходіть но снідати!» І ніхто з учнів не зважився його питати: «Хто ти?» -знали бо, що то Господь.

Підходить тоді Ісус, бере хліб, роздає їм, а й рибу теж.

Це втретє вже з'явивсь Ісус учням по тому, як з мертвих воскрес.

Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?» - «Так, Господи, - відрікає той йому, - ти знаєш, що люблю тебе.» Тож мовить йому: «Паси мої ягнята!»

І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш мене?» «Так, Господи, - відвічає йому, - ти знаєш, що люблю тебе.» І мовить йому: «Паси мої вівці!»

І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?» І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш мене», - то й каже йому: «Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!» І каже йому Ісус: «Паси мої вівці!

Істинно, істинно говорю тобі: Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш.»

Сказав же він це, вказуючи, якою то смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус: «Іди за мною!»

І обернувшись, бачить Петро, що за ним іде учень, що його любив Ісус і що під час вечері схилився йому на груди та й запитав: «Господи, хто той, що тебе зрадить?»

Тож побачивши його Петро, каже Ісусові: «Господи, а цей що?»

«Якщо я хочу, - відрікає йому Ісус, - щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло? Ти йди за мною!»

Отож розповсюдилась чутка серед братів, мовляв, не вмре отой учень. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: «Якщо я хочу, щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло?»

Це той учень, який оте свідчить і який оте написав, і знаємо, що його свідчення - правдиве.

Є багато ще й іншого, що сподіяв Ісус, - та якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не змістив би написаних книг. Амінь.

Вiд Iвана, Главы 5-21