Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати.

Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!»

Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений,

запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.»

Заплакав Ісус.

І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!»

А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?»

І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху.

«Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.»

«А хіба я тобі не казав, - озвавсь Ісус, - що коли віруєш, то побачиш славу Божу?»

Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене!

Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.»

А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!»

І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.»

І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.

Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус.

Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить!

Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!»

Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте,

то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.»

Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ;

і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі.

Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити.

Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми.

А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися.

Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?»

Первосвященики ж і фарисеї повеліли, що коли хто знатиме, де він, то має виказати, щоб його схопити.

Ісус обмиває ноги апостолам 1-20; Ісус виявляє зраду Юди 21-30; Ісус прорікає Петрові його тимчасову слабодухість 31-38

Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця.

І під час вечері, коли то диявол уже вклав у серце Юди Іскаріотського, сина Симона, щоб зрадив його,

Ісус знаючи, що Отець усе дав йому в руки, і що від Бога він вийшов і до Бога повертається,

встав від вечері, скинув одіж, узяв рушника й підперезався.

Тоді налив води до умивальниці й почав обмивати учням ноги та обтирати рушником, яким був підперезаний.

Підходить, отже, і до Симона Петра, - та той йому: «Ти, Господи, - мені вмивати ноги?»

Каже йому Ісус у відповідь: «Те, що я роблю, ти під цю пору не відаєш; зрозумієш потім.»

Петро ж йому каже: «Ні, не митимеш моїх ніг повіки!» - «Коли я тебе не вмию, - одрікає Ісус, - то не матимеш зо мною частки.»

«Господи, - проказує до нього Симон Петро, - то не тільки ноги, але і руки, і голову!»

А Ісус йому: «Тому, хто обмитий, нічого не треба вмивати, крім самих ніг; увесь бо він чистий. І ви чисті, та - не всі.»

Знав бо, хто зрадити його мав, тим то й мовив: «Не всі ви чисті.»

Обмивши їм ноги, вбрався знову в одіж, сів до столу та й каже до них: «Чи знаєте, що я зробив вам?

Ви звете мене: Учитель, Господь, і правильно мовите, бо я є.

Тож коли вмив вам ноги я - Господь і Учитель, - то й ви повинні обмивати ноги один одному.

Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив.

Істинно, істинно говорю вам: Слуга не більший за пана свого, а посланий не більший за того, хто послав його.

Знавши те, щасливі будете, коли так чинитимете.

Говорю я не про всіх вас, знаю бо, кого обрав я, але щоб збулося Писання: Хто їсть зо мною хліб, той п'яту свою підніс на мене.

Ось нині говорю вам, перед тим. як настане воно, щоб, коли настане, вірили ви, що я - Сущий.

Істинно, істинно говорю вам: Хто приймає того, кого я пошлю, той мене приймає; а хто мене приймає - приймає того, який послав мене.»

Отак сказавши, стривожився Ісус духом. І посвідчив, промовивши: «Істинно, істинно говорю вам: Один з-поміж вас мене зрадить!»

Учні ж поглянули один на одного розгублено, не відаючи, про кого він говорив.

А був за столом, біля грудей, той з його учнів, що його Ісус любив.

До нього й кивнув Симон Петро та мовив йому: «Спитайся лишень, хто той, про якого він каже?»

Отож той, нахилившись до грудей Ісусових, йому й говорить: «Господи, хто то такий?»

«Той, - відповів Ісус, - кому я кусень, умочивши, подам.» І вмочив кусень, і подав його Юді Іскаріотському, синові Симона.

І ввійшов тоді за куснем у нього сатана. «Що робиш - негайно роби!» - сказав йому Ісус.

Та ніхто з тих, що при столі були, не збагнув, до чого він йому це мовив.

А що мав Юда скарбничку, то й гадав дехто, що Ісус сказав йому: Купи, чого нам треба на свято, - чи щоб роздав щось бідним.

І негайно ж, узявши кусень, вийшов той. А ніч була.

І коли вийшов він, Ісус промовив: «Тепер прославився Син Чоловічий, і Бог прославився в ньому.

І коли Бог прославився в ньому, то Бог і його прославить у собі, - і прославить його незабаром.

Дітоньки, ще трохи я з вами. Шукатимете ви мене, та як я юдеям повідав: Куди я іду, ви піти неспроможні, - так само й вам повідаю нині.

Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!

З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати.»

Каже до нього Симон Петро: «Господи, куди ж ідеш?» Відказує йому Ісус: «Куди я йду, неспроможен єси зо мною нині йти. Аж потім підеш за мною.»

Петро ж до нього: «Чого бо, Господи, неспроможен я нині йти за тобою? Життя моє за тебе покладу я!»

«Життя твоє покладеш за мене? - відрікає Ісус. - Істинно, істинно кажу тобі: Не запіє і півень, а ти вже тричі відречешся мене.»

Ув'язнення Ісуса 1-11; Ісус перед Анною та Каяфою 12-24; Петрове відречення 25-27; Ісус перед Пилатом 28-40

Промовивши це, вийшов Ісус із своїми учнями на той бік Кедрон-потоку, де був сад, куди увійшли він та його учні.

Юда ж, який його зрадив, знав також те місце, Ісус бо та учні його часто там збиралися.

Узявши, отже, Юда відділ війська і первосвященицьких та фарисейських слуг, прибув туди з ліхтарями, смолоскипами та зброєю.

Ісус же, знаючи все, що мало з ним статися, вийшов і мовив до них: «Кого шукаєте?»

«Ісуса Назарянина», відповіли ті. «Це я», каже їм Ісус. Стояв же і Юда з ними, який його зрадив.

І коли він їм сказав: «Це я!» - подалися назад і припали до землі.

Тож він спитав їх ще раз: «Кого бо шукаєте?» А вони: «Ісуса Назарянина.»

«Сказав же вам, - озвавсь Ісус, - що то я. Коли, отже, шукаєте мене, то відпустіть оцих, щоб ішли собі»; -

щоб слово те здійснилось, яке був вирік: «З-поміж тих, що їх ти передав мені, не погубив я ні одного.»

Тоді Симон Петро, який мав меч при собі, добув його і, вдаривши первосвященикового слугу, відрубав йому праве вухо. Малхом звали того слугу.

Але Ісус озвався до Петра: «Сховай меч у піхву! Чашу, яку дав мені Отець, - чи не мав би я її пити?»

Тоді військовий відділ, тисяцький та юдейські слуги схопили Ісуса і, зв'язавши його,

повели спершу до Анни: цей бо був тесть Каяфи, що був первосвящеником того року.

А був же то той самий Каяфа, який дав був пораду юдеям: «Ліпше, щоб за народ помер один чоловік.»

За Ісусом же слідував Симон Петро з ще іншим учнем. А що учень той знаний був первосвященикові, то й увійшов він у двір первосвященика з Ісусом.

Петро ж стояв надворі біля дверей. Той інший, знаний первосвященикові учень, вийшов, промовив до одвірної слугині та й увів Петра.

Слугиня ж одвірна й каже до Петра: «Чи й ти не з учнів отого чоловіка?» - «Ні», відрік той.

Слуги і сторожа, що вогонь розклали, стояли там і грілися, було бо холодно. Отож і Петро стояв там з ними та грівся.

І спитав первосвященик Ісуса про його учнів і про його навчання.

Ісус же відказав йому: «Говорив я світові отверто. Завжди навчав я у синагозі й у храмі, де сходяться усі юдеї. Нічого не говорив я потайки.

Чому мене запитуєш? Спитай он тих, що чули, що я до них промовляв. Вони бо знають, що говорив я.»

На ті слова один із сторожі, який стояв там, ударив в обличчя Ісуса, кажучи: «Ось так відказуєш первосвященикові?»

Озвався ж Ісус до нього: «Якщо я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б'єш мене?»

І відіслав його Анна зв'язаного до первосвященика Каяфи.

А стояв там Симон Петро і грівся. От і мовили до нього: «Чи і ти не з його учнів?» І відрікся той, і відказав: «Ні!»

Каже тоді один із первосвященикових слуг, родич того, якому Петро відрубав вухо: «Чи ж не тебе я бачив у саду з ним?»

Тоді Петро відрікся ще раз. І зараз же півень запіяв!

Повели тоді Ісуса від Каяфи у Преторію. Був же ранок. Та не ввійшли вони у Преторію, щоб не осквернитись, а й могти їсти пасху.

Вийшов тоді до них Пилат і промовив: «Яке оскарження принесли ви на цього чоловіка?»

А ті йому кричать у відповідь: «Якби не був з нього злочинець, не передавали б ми його тобі!»

Тож каже їм Пилат: «То беріть собі його ви і судіть за вашим законом.» Юдеї ж йому: «Не дозволено нам нікого вбивати!» -

Щоб здійснилося слово Ісуса, що сказав, вказуючи, якою смертю має вмерти.

І ввійшов Пилат знов у преторію, закликав Ісуса і каже до нього: «Ти цар юдейський?»

Ісус же у відповідь: «Кажеш те від себе, а чи інші про мене так тобі оповіли?»

«Хіба ж я юдей? - озвався Пилат. -Народ твій і первосвященики передали тебе мені. Що ти таке зробив?»

«Царство моє не від світу цього, - відрік Ісус. - Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство.»

«То ти таки цар?» - мовив до нього Пилат. І відповів Ісус: «Ти кажеш, що я цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій.»

«Що таке - істина?» - озвався Пилат до нього. І сказавши те, вийшов знов до юдеїв і каже до них: «Жадної провини не знаходжу я на ньому.

Є у вас, однак, звичай, щоб на Пасху відпустив я вам одного. Тож хочете, щоб я вам юдейського царя відпустив?»

«Ні, не його!» - знову, закричали ті, - але Варавву!» А був же Варавва розбійник.

Поява Ісуса над Тиверіядським озером 1-14; Петро - найвищий пастир Христового стада 15-23; заключення 24-25

По тому Ісус з'явився своїм учням при Тиверіядському морі. З'явився ж так:

Симон Петро, Тома, на прізвисько Близнюк, Натанаїл з Кани Галилейської, сини Заведеєві та ще двоє інших його учнів були разом.

Тож каже до них Симон Петро: «Іду ловити рибу.» А ті йому: «Підемо й ми з тобою.» Отож пішли і сіли в човен. Тієї ночі, однак, не вловили нічого.

А як настав уже ранок, стояв над берегомІсус, та не знали учні, що то - Ісус.

Каже до них Ісус: «Дітоньки, чи маєте що з'їсти?» Ті йому відповіли: «Ні.»

Тоді він каже до них: «Закиньте лишень сіті праворуч від човна, то знайдете.» І закинули, та неспроможні були вже і витягнути їх: така була там сила риби!

Каже тоді отой учень, що його любив Ісус, до Петра: «То - Господь!» Симон же Петро, вчувши, що то Господь, підперезав одежу, був бо роздягнений, - та й кинувся в море!

А інші учні припливли човном, -були бо неподалеку від землі, ліктів зо двісті, - та й притягнули сіті з рибою.

Коли, отже, вийшли на землю, бачать - жар розкладено, а на ньому риба й хліб.

І мовить їм Ісус: «А принесіть тієї риби, що ви її тепер наловили.»

Пішов Симон Петро, витягнув на землю сіті, повні великої риби - сто п'ятдесят три! - і хоч стільки її було, сіті не перервалися.

Мовить до них Ісус: «Ходіть но снідати!» І ніхто з учнів не зважився його питати: «Хто ти?» -знали бо, що то Господь.

Підходить тоді Ісус, бере хліб, роздає їм, а й рибу теж.

Це втретє вже з'явивсь Ісус учням по тому, як з мертвих воскрес.

Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?» - «Так, Господи, - відрікає той йому, - ти знаєш, що люблю тебе.» Тож мовить йому: «Паси мої ягнята!»

І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш мене?» «Так, Господи, - відвічає йому, - ти знаєш, що люблю тебе.» І мовить йому: «Паси мої вівці!»

І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?» І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш мене», - то й каже йому: «Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!» І каже йому Ісус: «Паси мої вівці!

Істинно, істинно говорю тобі: Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш.»

Сказав же він це, вказуючи, якою то смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус: «Іди за мною!»

І обернувшись, бачить Петро, що за ним іде учень, що його любив Ісус і що під час вечері схилився йому на груди та й запитав: «Господи, хто той, що тебе зрадить?»

Тож побачивши його Петро, каже Ісусові: «Господи, а цей що?»

«Якщо я хочу, - відрікає йому Ісус, - щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло? Ти йди за мною!»

Отож розповсюдилась чутка серед братів, мовляв, не вмре отой учень. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: «Якщо я хочу, щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло?»

Це той учень, який оте свідчить і який оте написав, і знаємо, що його свідчення - правдиве.

Є багато ще й іншого, що сподіяв Ісус, - та якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не змістив би написаних книг. Амінь.