Азбука веры » Біблія » Вiд Iвана » гл.11

Вiд Iвана, Глава 11

Толкования

Толкования главы

11:0

11:1

11:2

см.:Мф.26:7;Мк.14:3;Ин.12:3;

11:3

11:4

см.:Ин.9:3;

11:5

11:6

11:7

11:8

см.:Ин.10:31;

11:9

см.:Ин.9:4;

11:10

см.:Ин.12:35;

11:11

11:12

11:13

11:14

11:15

11:16

11:17

11:18

11:19

11:20

11:21

11:22

11:23

11:24

см.:Иов.19:25-26;Ис.26:19;Иез.37:4;Дан.12:2;

11:25

11:26

см.:Ин.6:54;

11:27

см.:Мф.16:16;

11:28

11:29

11:30

11:31

11:32

11:33

11:34

11:35

11:36

11:37

см.:Ин.9:6;

11:38

11:39

11:40

11:41

11:42

11:43

11:44

11:45

11:46

11:47

см.:Мф.26:3;Мк.14:1;

11:48

11:49

11:50

см.:Ин.18:14;

11:51

11:52

см.:Ин.10:16;Еф.2:13;

11:53

см.:Мф.21:38;

11:54

11:55

см.:2Пар.30:17;

11:56

11:57

Украинский (Хоменко)

Языки

Воскресіння Лазаря 1-44; юдейська рада вирішує вбити Ісуса 45-57

Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти.

Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги.

Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.»

Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.»

Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря.

Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував.

Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.»

Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?»

Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього.

Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!»

Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.»

А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.»

Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була.

Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся,

і радію я за вас, що мене там не було, - щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.»

Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.»

Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі.

Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять,

і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові.

Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті.

Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, - мій брат не вмер би!

А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.»

І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне.»

«Знаю, - каже до нього Марта, - що воскресне у воскресіння, дня останнього.»

А Ісус їй: «Я - воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме!

Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки. Віриш тому?»

«Так, Господи, - каже йому, - вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.»

Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.»

Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього.

Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта.

Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати.

Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!»

Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений,

запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.»

Заплакав Ісус.

І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!»

А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?»

І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху.

«Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.»

«А хіба я тобі не казав, - озвавсь Ісус, - що коли віруєш, то побачиш славу Божу?»

Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене!

Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.»

А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!»

І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.»

І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.

Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус.

Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить!

Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!»

Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте,

то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.»

Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ;

і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі.

Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити.

Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми.

А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися.

Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?»

Первосвященики ж і фарисеї повеліли, що коли хто знатиме, де він, то має виказати, щоб його схопити.