Азбука веры » Біблія » Вiд Iвана » гл.11

Вiд Iвана, Глава 11

Толкования

Толкования главы

11:1

11:2

см.:Мф.26:7;Мк.14:3;Ин.12:3;

11:3

11:4

см.:Ин.9:3;

11:5

11:6

11:7

11:8

см.:Ин.10:31;

11:9

см.:Ин.9:4;

11:10

см.:Ин.12:35;

11:11

11:12

11:13

11:14

11:15

11:16

11:17

11:18

11:19

11:20

11:21

11:22

11:23

11:24

см.:Иов.19:25-26;Ис.26:19;Иез.37:4;Дан.12:2;

11:25

11:26

см.:Ин.6:54;

11:27

см.:Мф.16:16;

11:28

11:29

11:30

11:31

11:32

11:33

11:34

11:35

11:36

11:37

см.:Ин.9:6;

11:38

11:39

11:40

11:41

11:42

11:43

11:44

11:45

11:46

11:47

см.:Мф.26:3;Мк.14:1;

11:48

11:49

11:50

см.:Ин.18:14;

11:51

11:52

см.:Ин.10:16;Еф.2:13;

11:53

см.:Мф.21:38;

11:54

11:55

см.:2Пар.30:17;

11:56

11:57

Украинский (Огієнко)

Языки

Був же хворий один, Лазар у Віфанії, із села Марії й сестри її Марти.

А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і волоссям своїм Йому ноги обтерла.

Тоді сестри послали до Нього, говорячи: Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!…

Як почув же Ісус, то промовив: Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, щоб Син Божий прославився нею.

А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря.

А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.

Після ж того говорить до учнів: Ходімо знову в Юдею.

Йому учні сказали: Учителю, таж допіру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди підеш?

Ісус відповів: Хіба дня не дванадцять годин?
Як хто ходить за дня, не спіткнеться, цьогосвітнє бо світло він бачить.

А хто ходить нічної пори, той спіткнеться, бо немає в нім світла.

Оце Він сказав, а по тому говорить до них: Друг наш Лазар заснув, та піду розбудити Його.

А учні сказали Йому: Як заснув, то він, Господи, видужає.

Та про смерть його мовив Ісус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже.

Тоді просто сказав їм Ісус: Умер Лазар.

І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви.
Та ходімо до нього.

Сказав же Хома, називаний Близнюк, до співучнів: Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати.

Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гробі.

А Віфанія поблизу Єрусалиму була, яких стадій з п́ятнадцять.

І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розважити їх.

Тоді Марта, почувши, що надходить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.

І Марта сказала Ісусові: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат…

Та й тепер, знаю я, що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!

Промовляє до неї Ісус: Воскресне твій брат!

Відказує Марта Йому: Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне.

Промовив до неї Ісус: Я воскресення й життя.
Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити.

І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре.
Чи ти віруєш в це?

Вона каже Йому: Так, Господи!
Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ.

І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марію, сестру свою, кажучи: Учитель тут, і Він кличе тебе!

А та, як зачула, квапливо встала й до Нього пішла.

А Ісус не ввійшов був іще до села, а знаходивсь на місці, де Марта зустріла Його.

Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапливо встала й побігла, подалися за нею, гадаючи, що до гробу пішла вона, плакати там.

Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!

А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився та й зворушився Сам,

і сказав: Де його ви поклали?
Говорять Йому: Іди, Господи, та подивися!

І закапали сльози Ісусові…

А юдеї казали: Дивись, як кохав Він його!

А з них дехто сказали: Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?

Ісус же розжалобивсь знову в Собі, і до гробу прийшов.
Була ж то печера, і камінь на ній налягав.

Промовляє Ісус: Відваліть цього каменя!
Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі…

Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш?

І зняли тоді каменя.
А Ісус ізвів очі до неба й промовив: Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув.

Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене.

І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди!

І вийшов померлий, по руках і ногах обв́язаний пасами, а обличчя у нього було перев́язане хусткою…
Ісус каже до них: Розв́яжіть його та й пустіть, щоб ходив…

І багато з юдеїв, що посходилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували.

А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що Ісус учинив.

Тоді первосвященики та фарисеї скликали раду й казали: Що маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?

Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, і прийдуть римляни, та й візьмуть нам і Край, і народ!

А один із них, Кайяфа, що був первосвящеником року того, промовив до них: Ви нічого не знаєте,

і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!

А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за народ мав умерти,

і не лише за народ, але й щоб сполучити в одне розпорошених Божих дітей.

Отож, від того дня вони змовилися, щоб убити Його.

І тому не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфрем, і тут залишався з Своїми учнями.

Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з Краю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очистити себе.

І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одного: А як вам здається?
Хіба Він не прийде на свято?

А первосвященики та фарисеї наказа дали: як дізнається хто, де Він перебуватиме, нехай донесе, щоб схопити Його.