Ось людина, що Бог їй багатство дає, і маєтки та славу, і недостатку ні в чому, чого зажадає, не чує вона для своєї душі, але Бог не дав влади їй те споживати, бо чужа людина те поїсть: Це марнота й недуга тяжка!…

Якби сотню дітей наплодив чоловік, і прожив пречисленні літа, і дні віку його були довгі, але не наситилась добрим душа його, а до того не мав би й належного похорону, то кажу: недоноскові краще від нього!…

Бо в марноті прийшов він, і в темряву йде, і в темряві сховане буде імення його,

ані сонця не бачив він, ані пізнав: йому спокійніше від того!…

А коли б він жив двічі по тисячі літ, та не бачив добра, то хіба не до місця одного все йде?

Увесь труд людини для рота її, і пожадання її не виповнюються.

Бо що більшого має мудрець, ніж безглуздий, що має убогий над те, що перед живими уміє ходити?

Краще бачити очима, аніж мандрувати жаданнями, і також це марнота та ловлення вітру…

Що було, тому ймення його вже надане давно, і відоме, що він чоловік, і він не може правуватися з сильнішим від нього,

бо багато речей, що марноту примножуть, але яка користь від них для людини?

Бо хто знає, що добре людині в житті, за небагатьох днів марного життя її, які пробуває вона, немов тінь?
Та й що хто розкаже людині, що буде під сонцем по ній?