Азбука веры » Біблія » Екклезiяст » гл.1

Екклезiяст, Глава 1

Толкования

Толкования главы

1:1

см.:3Цар.2:12;Притч.1:1;

1:2

см.:Еккл.12:8;2Кор.4:18;

1:3

см.:Еккл.2:22;

1:4

1:5

1:6

1:7

см.:Сир.40:11;

1:8

см.:Притч.27:20;

1:9

1:10

1:11

1:12

1:13

1:14

1:15

1:16

см.:3Цар.3:12;

1:17

см.:Еккл.7:25;

1:18

Украинский (Огієнко)

Языки

Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!

Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?

Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!

І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.

Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер…

Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!

Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить!
Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо…

Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!…

Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове!
Та воно вже було від віків, що були перед нами!

Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому…

Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.

І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом.
Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.

Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!…

Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!

Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були.
І бачило серце моє всяку мудрість і знання.

І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!…

Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!…