Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорботу, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були ми обтяжені, так що ми не надіялися навіть жити.

Та самі ми в собі мали присуд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,

що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й покладаємося, що й ще визволить Він,

як поможете разом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма, багато-хто дяку складали за нас.

Бо це нам хвала, свідчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благодаті жили ми на світі, особливо ж у вас.

Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіваюсь, що ви й до кінця зрозумієте,

як частинно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса.

І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благодать удруге,

і через вас перейти в Македонію, а з Македонії знову прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпровадили.

Маючи задум такий, чи я чинив легковажно?
Чи те, що задумую, за тілом задумую, щоб було в мене і Так, так, і Ні, ні?

Але вірний Бог, що наше слово до вас не було Так і Ні.

Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуан, і Тимофій, не був Так і Ні, але в Нім було Так.

Скільки бо Божих обітниць, то в Ньому Так, і в Ньому Амінь, Богові на славу через нас.

А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намастив, то Бог,

Який і назнаменував нас, і в наші серця дав завдаток Духа.

А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи вас, не прийшов у Коринт дотепер,

не тому, ніби ми беремо владу над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, бо ви встояли вірою!