Вернися, вернись, Суламітко!
Вернися, вернися, нехай ми на тебе надивимось!
Чого вам дивитися на Суламітку, немов би на танець (військовий?7-2) Хороші які стали ноги твої в черевичках, князівно моя!
Заокруглення стегон твоїх мов намисто, руками мистецькими виточене!

Твоє лоно немов круглоточена чаша, в якій не забракне вина запашного!
Твій живіт сніп пшениці, оточений тими лілеями!

Два перса твої немов двоє сарняток близнят!

Твоя шия як башта із кости слонової, твої очі озерця в Хешбоні при брамі того Бат-Рабіму, в тебе ніс немов башта ливанська, що дивиться все в бік Дамаску!

Голівка твоя на тобі мов Кармел, а коса на голівці твоїй немов пурпур, полонений цар тими кучерями!

Яка ти прекрасна й приємна яка, о кохання в розкошах!

Став подібний до пальми твій стан, твої ж перса до грон виноградних!

Я подумав: виберуся на цю пальму, схоплюся за віття її, і нехай стануть перса твої, немов виноградні ті грона, а пахощ дихання твого як яблука!…

А уста твої як найліпше вино: простує воно до мого коханого, чинить промовистими й уста сплячих!

Я належу своєму коханому, а його пожадання до мене!

Ходи ж, мій коханий, та вийдемо в поле, переночуємо в селах!

Устанемо рано, й ходім у сади-виногради, подивимося, чи зацвів виноград, чи квітки розцвілись, чи гранатові яблуні порозцвітали?…
Там кохання своє тобі дам!

Видадуть пах мандрагори, при наших же входах всілякі коштовні плоди, нові та старі, що я їх заховала для тебе, коханий ти мій!