Старий Заповіт:
Бут.
Вих.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Рут.
1Сам.
2Сам.
1Цар.
2Цар.
1Хр.
2Хр.
Неем.
Тов.
Юдт.
Ест.
Йов.
Пс.
Прип.
Еккл.
Пісн.
Муд.
Сир.
Іс.
Єр.
Плач.
Лист Єр.
Вар.
Єз.
Дан.
Ос.
Йоіл.
Ам.
Овд.
Йона.
Мих.
Наум.
Ав.
Соф.
Ог.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
Новий Заповіт: Мт. Мк. Лк. Ів. Дії. Як. 1Пет. 2Пет. 1Ів. 2Ів. 3Ів. Юд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Сол. 2Сол. 1Тим. 2Тим. Тит. Фил. Євр. Об.
Новий Заповіт: Мт. Мк. Лк. Ів. Дії. Як. 1Пет. 2Пет. 1Ів. 2Ів. 3Ів. Юд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Сол. 2Сол. 1Тим. 2Тим. Тит. Фил. Євр. Об.
Скрыть
42:0
42:3
42:4
42:5
см.:Сир.33:27:30;
42:6
42:7
42:8
42:10
42:13
см.:Притч.7:27;
42:14
42:16
42:17
42:20
42:23
42:24
42:26
42:27
42:28
42:29
42:30
42:31
42:32
42:33
Украинский (Хоменко)
Сонце 1-5; місяць 6-8; зорі 9-10; веселка 11-12; сніг 13-18; лід 19-22; море 23-26; похвальне слово Творцеві 27-33.
Пишнота висот - чистая твердь, вигляд небозводу - видіння слави! 2. Висхідне сонце звіщає на сході; яка бо предивна Всевишнього споруда!
Стоячи опівдні, висушує землю, - і хто бо встоїться перед його жаром?
Вогонь роздмухують, щоб жар здобути, та сонце палить гори утроє більше! Воно випаровує вогненну пару і блискучим промінням очі сліпить.
Великий Господь, що його створив, теж на слово його воно мчить своїм шляхом.
Та й місяць завжди о своїй порі визначає часи - знак відвічний,
Місяць вказує пору святкувань -світило, що зменшується, аж поки не зникне.
Від нього місяць має свою назву, він дивно зростає при своїх відмінах - знамено небесного війська, що світить на горній тверді.
Оздоба небес - яснії зорі, світляна прикраса в Господніх висотах:
словом Святого стоять за його велінням і не змінюються на чатах своїх.
Поглянь на веселку й благослови її Творця: у своєму сяйві вона бо прекрасна!
Оперізує небо луком осяйним: її бо нап'яли руки Всевишнього.
Велінням своїм він сніг шле на землю, присудом своїм блискавки мече.
Тож відчиняються комори його та й хмари вилітають, мов тії птахи.
Потугою своєю він згущує хмари, що розпорошуються градом, мов те каміння.
На погляд його здригаються гори, з волі його дме південний вітер.
Грому його гуркіт землю картає, мов та хуртовина з півночі й вихор.
Мов птахів вниз злітаючих, він сніг розсипає, що спадає додолу й осідає сараною: око дивується на красу його блискучу, серце чудується, як він спадає.
Він іней сипле на землю, мов сіль, і той, замерзаючи, колючиться шпичками.
Вітер холодний з півночі подме, а вже на водах крига твердне, по всій воді простелюється й воду опанцерює.
Він гори пожирає, пустиню випалює, зелень винищує, неначе той вогонь.
Гоїть усе те - хмара зненацька: роса, що спадає й оживлює по спеці.
За задумом власним він безодню втихомирив, а й насадив на ній острови.
Ті, що морем плавають, повідають про небезпеки, а ми, теє слухаючи, дивом дивуємось.
Там надзвичайні й предивні речі: різнородні тварини та морські потвори.
Завдяки йому все здійснилось добре, і все впорядковується Господнім словом.
Чимало б ще сказати - та не дійшли б до краю! Тож слів завершення: Він - усе!
Де спромогу знайти нам, щоб його прославляти? Він бо величніший від усіх своїх діл.
Страхітливий Господь, превеликий, і влада його - предивна!
Хваливши Господа, возносіте його мірою змоги - бо він ще вам понад силу; його звеличувавши, сили розгорніте, однак не втомлюйтесь, - бо до краю не дійдете!
Хто бачив його й міг повісти б про те? Хто б звеличив його на всю його велич?
Багато інших є тайн, ще більших, ніж оці: з діл його ми лише часточку бачимо.
Усе бо створив Господь - і мудрість дав благочесним.
