І сталось за часу, коли судді судили, то був голод у Краю.
І пішов був чоловік з Юдиного Віфлеєму мешкати в моавських полях, він і жінка та двоє синів його.

А ім́я тому чоловікові Елімелех, а ім́я жінці його Ноомі;
і ім́я двох синів його Махлон і Кілйон, ефратяни з Віфлеєму Юдиного.
І прийшли вони на моавські поля, та й залишилися.

І помер Елімелех, муж Ноомі, і зосталася вона та два їхні сини.

І взяли вони собі за жінок моавітянок, ім́я одній Орпа, а ім́я другій Рут.
І сиділи вони там близько десяти літ.

І повмирали й вони обоє, Махлон та Кілйон.
І позосталася та жінка по двох дітях своїх та по чоловікові своєму.

І встала вона та невістки її, і вернулися з моавських піль, бо почула на моавському полі, що Господь згадав про народ Свій, даючи їм хліба.

І вийшла вона з того місця, де була там, та обидві невістки з нею, та й пішли дорогою, щоб вернутися до Юдиного краю.

І сказала Ноомі до двох своїх невісток: Ідіть, верніться кожна до дому своєї матері.
І нехай Господь зробить із вами милість, як ви зробили з померлими та зо мною.

Нехай Господь дасть вам, і ви знайдете відпочинок кожна в домі свого мужа!
І вона поцілувала їх, а вони підняли свій голос та плакали.

І вони сказали до неї: Ні, з тобою ми вернемось до народу твого!

А Ноомі сказала: Вертайтеся, дочки мої, чого ви підете зо мною?
Чи я маю ще в утробі своїй синів, а вони стануть вам за чоловіків?

Верніться, дочки мої, ідіть, бо я занадто стара, щоб бути для мужа.
А коли б я й сказала: Маю надію, і коли б цієї ночі була з мужем, і також породила синів,

чи ж ви чекали б їх, аж поки повиростають?
Чи ж ви зв́язалися б з ними, щоб не бути замужем?
Ні, дочки мої, бо мені значно гірше, як вам, бо Господня рука знайшла мене.

І підняли вони голос свій, і заплакали ще.
І поцілувала Орпа свою свекруху, а Рут пригорнулася до неї.

І сказала Ноомі: Ось зовиця твоя вернулася до народу свого та до богів своїх, вернися й ти за зовицею своєю!

А Рут відказала: Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я.
Народ твій буде мій народ, а Бог твій мій Бог.

Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована.
Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою.

І побачила Ноомі, що вона настоює йти за нею, і перестала вговорювати її.

І пішли вони вдвох, аж прийшли до Віфлеєму.
І сталося, коли вони входили до Віфлеєму, то зашуміло все місто про них, і говорили: Чи це Ноомі?

А вона сказала їм: Не кличте мене: Ноомі, кличте мене: Мара, бо велику гіркоту зробив мені Всемогутній.

Я заможною пішла була, та порожньою вернув мене Господь.
Чого кличете мене: Ноомі, коли Господь свідчив проти мене, а Всемогутній послав мені горе?

І вернулася Ноомі та з нею моавітянка Рут, невістка її, що верталася з моавських піль.
І прийшли вони до Віфлеєму на початку жнив ячменю.