Отож, мої любі, як ви завжди слухняні були не тільки в моїй присутності, але значно більше тепер, у моїй відсутності, зо страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння.

Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю.

Робіть усе без нарікання та сумніву,

щоб були ви бездоганні та щирі, невинні діти Божі серед лукавого та розпусного роду, що в ньому ви сяєте, як світла в світі,

додержуючи слово життя на похвалу мені в день Христа, що я біг не надармо, що я працював не надармо.

Та хоч і стаю я жертвою при жертві і при службі вашої віри, я радію та тішуся разом із вами всіма.

Тіштесь тим самим і ви, і тіштеся разом зо мною!

Надіюся в Господі Ісусі незабаром послати до вас Тимофія, щоб і я зміцнів духом, розізнавши про вас.

Бо я однодумця не маю ні одного, щоб щиріше подбав він про вас.

Усі бо шукають свого, а не Христового Ісусового.

Та ви знаєте досвід його, бо він, немов батькові син, зо мною служив для Євангелії.

Отже, маю надію негайно послати цього, як тільки довідаюся, що буде зо мною.

Але в Господі маю надію, що й сам незабаром прибуду до вас.

Але я вважав за потрібне послати до вас брата Епафродита, свого співробітника та співбойовника, вашого апостола й служителя в потребі моїй,

бо він побивався за вами всіма, і сумував через те, що ви чули, що він хворував.

Бо смертельно він був хворував.
Але змилувався Бог над ним, і не тільки над ним, але й надо мною, щоб я смутку на смуток не мав.

Отож, тим швидше послав я його, щоб тішились ви, його знову побачивши, і щоб без смутку я був.

Тож прийміть його в Господі з повною радістю, і майте в пошані таких,

бо за діло Христове наблизився був аж до смерти, наражаючи на небезпеку життя, щоб доповнити ваш нестаток служіння для мене.

Зрештою, браття мої, радійте у Господі!
Писати вам те саме не прикро мені, а для вас це навчальне.

Стережіться собак, стережіться працівників лихих, стережіться обрізання!

Бо обрізання то ми, що служимо Богові духом, а хвалимося Христом Ісусом, і не кладемо надії на тіло,

хоч і я міг би мати надію на тіло.
Як хто інший на тіло надіятись думає, то тим більше я,

обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом.

Через горливість я був переслідував Церкву, бувши невинний, щодо правди в Законі.

Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав.

Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа,

щоб знайтися в Нім не з власною праведністю, яка від Закону, але з тією, що з віри в Христа, праведністю від Бога за вірою,

щоб пізнати Його й силу Його воскресення, та участь у муках Його, уподоблюючись Його смерті,

аби досягнути якось воскресення з мертвих.

Не тому, що я вже досягнув, або вже вдосконалився, але прагну, чи не досягну я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене.

Браття, я себе не вважаю, що я досягнув.
Та тільки, забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду,

я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі.

Тож усі, хто досконалий, думаймо це;
коли ж думаєте ви щось інше, то Бог вам відкриє й це.

Та до чого дійшли ми, поступаймо в тім самім далі.

Будьте до мене подібні, браття, і дивіться на тих, хто поводиться так, як маєте ви за взір нас.

Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста Христового.

Їхній кінець то загибіль, шлунок їхній бог, а слава в їхньому соромі…
Вони думають тільки про земне!

Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа,

Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі.