А я кажу вам: Хто відпускає свою жінку – за винятком розпусти – і ожениться з іншою, той чинить перелюб; і хто ожениться з розвідкою, чинить перелюб.”

Кажуть до нього учні: “Коли така справа чоловіка з жінкою, то ліпше не женитись.”

Він же відповів їм: “Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано.

Бувають бо скопці, що з матернього лона такими народились; бувають і скопці, що їх люди оскопили; бувають і скопці, що самі себе оскопили задля Небесного Царства. Хто може збагнути, нехай збагне.”

Тоді приведено до нього дітей, щоб він, поклавши на них руки, помолився. Учні ж боронили їм.

Ісус сказав їм: “Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство Небесне.”

І поклавши на них руки, пішов звідти.

Аж ось один приступив до нього й каже: “Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?”

Ісус сказав до нього: “Чому мене питаєшся про те, що добре? Добрий є один тільки (Бог). Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей.”

“Яких?” – питає його. А Ісус до нього: “Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво,

поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого.”

Каже юнак до нього: “Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?”

“Якщо хочеш бути досконалим”, – сказав Ісус до нього, – “піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.”

Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно.

Тоді Ісус сказав до своїх учнів: “Істинно кажу вам: Трудно багатому ввійти в Небесне Царство.

Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство.”

Почувши це, учні здивувалися вельми і сказали: “Хто ж тоді може бути спасенний?”

Ісус глянув на них пильно й мовив: “У людей це неможливо, Богові – все можливо.”

Тоді озвався Петро і сказав до нього: “Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?”

Ісус відповів їм: “Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля.

І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину.

Багато з перших будуть останніми, а останні – першими.”

Притча про робітників у винограднику 1-16; третій передсказ про Христові Страсті 17-19; мати Заведеїв 20-28; оздоровлення двох сліпих 29-34

“Царство Небесне подібне до чоловіка-господаря, який рано-вранці вийшов найняти робітників у свій виноградник.

Домовившись із робітниками по динарію денно, послав їх у свій виноградник.

А коли вийшов, близько третьої години побачив інших, що бездільно стояли на ринку.

Він же їм сказав: Ідіть і ви в мій виноградник, що буде по справедливості, дам вам.

І ті пішли. Коли ж знову вийшов, близько шостої та дев'ятої години, зробив так само.

Близько одинадцятої вийшовши, стрінув інших, що стояли, і сказав їм: Чого тут увесь день бездільно стоїте?

Кажуть йому: Бо ніхто не найняв нас. Сказав їм: Ідіть і ви в виноградник.

Коли ж настав вечір, власник виноградника наказав своєму управителеві: Поклич но робітників та роздай їм заплату, почавши від останніх аж: до перших.

Ті, що прийшли близько одинадцятої години, взяли по динарію.

Коли приступили перші, думали, що більше дістануть. І вони взяли по динарію.

А взявши, стали ремствувати на господаря,

кажучи: Оті останні одну годину попрацювали, а ти зрівняв їх з нами, що зносили тягар і спекоту днини.

Той, відповідаючи одному з них, сказав: Друже, не кривджу тебе; чи не за динарія погодився зо мною?

Бери своє та йди! Хочу бо й цьому останньому дати, що й тобі.

Хіба не дозволено мені робити зо своїм, що захочу? Чи око ж твоє лукаве з того, що я добрий?!

Так то останні будуть перші, а перші – останні!”

Коли Ісус вирушав у Єрусалим, узяв осібно дванадцятьох і дорогою сказав їм:

“Отож ми вирушаємо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде відданий первосвященикам і книжникам, і засудять його на смерть.

І віддадуть його поганам, щоб ті глумилися, катували та розіп'яли його; а третього дня воскресне.”

Тоді підійшла до нього мати Заведеєвих синів зо своїми синами і вклонилась, щоб його про щось попросити.

Той же сказав їй: “Чого бажаєш?” Відповіла йому: “Скажи, щоб оці два сини мої сіли в твоєму Царстві – один праворуч, другий ліворуч тебе.”

У відповідь Ісус мовив: “Не знаєте, про що просите. Чи спроможні ви пити чашу, яку я маю пити?” Сказали йому: “Спроможні.”

Промовив до них: “Чашу мою питимете, але сісти праворуч мене чи ліворуч, – не моє це давати, лише – кому мій Отець приготував.”

Почувши це, десятеро почали нарікати на двох братів.

Ісус же, закликавши їх, сказав: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх.

Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга.

І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба.

Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох.”

Коли вони виходили з Єрихону, йшло за ним багато народу.

Отож два сліпці сиділи собі край дороги, а коли почули, що Ісус переходить мимо, закричали, кажучи: “Господи, Сину Давида, змилуйся над нами!”

Люди ж картали їх, щоб замовкли. А ті ще більше голосили: “Змилуйся над нами, Господи, Сину Давида!”

Ісус же зупинився, закликав їх і мовив: “Що бажаєте, щоб учинив я вам?”

Вони кажуть йому: “Господи, щоб очі нам відкрилися.”

Змилувався Ісус, доторкнувсь їхніх очей, і негайно же прозріли й пішли слідом за ним.