Тоді, поглянувши на них гнівно, зажурений, що їхні серця закам'яніли, каже до чоловіка: "Простягни лишень руку!" І той простягнув, і рука його одужала.

І вийшли фарисеї, і зараз же з іродіянами радили раду проти нього, як би його занапастити.

Тоді подавсь Ісус до моря з своїми учнями. Сила людей із Галилеї йшла за ним, а й з Юдеї,

з Єрусалиму й з Ідумеї та й геть із Зайордання, ще й з околиць Тиру та Сидону; велика многота людей, довідавшись про те, що діяв, прийшла до нього.

Тоді він сказав своїм учням, щоб напоготовили йому човен, з-за народу, щоб не тиснув його.

Бо він багато з них оздоровив, тож ті, що мали якісь недуги, кидалися до нього, щоб його доторкнутись.

І духи нечисті, бачивши його, падали ниць перед ним та й кричали: "Ти - Син Божий!"

Він, однак, суворо наказав їм, щоб не виявляли його.

Потім вийшов на гору й покликав тих, що їх сам хотів, і вони підійшли до нього.

І він призначив дванадцятьох, щоб були при ньому, та щоб їх посилати із проповіддю;

і дав їм владу виганяти бісів.

Призначив він дванадцятьох: Симона, якому дав ім'я Петро;

Якова, сина Заведея, та Йоана, брата Якова, й дав їм ім'я Воанергес, у перекладі - Сини грому;

Андрія, Филипа, Вартоломея, Матея, Тому, Якова, сина Алфея, Тадея, Симона Кананія,

та Юду Іскаріота, що його і зрадив.

Повертається він додому, а народ знову там юрмиться, так що вони не мали змоги й попоїсти.

Довідавшись про те його свояки, вийшли, щоб його взяти, бо було говорено: "Він не при собі!"

А книжники, які прийшли були з Єрусалиму, казали, що він Велзевула має і бісівським князем бісів виганяє.

Тоді Ісус прикликав їх до себе й заговорив притчами до них: "Як може сатана сатану виганяти?

Коли царство поділене саме в собі, не зможе те царство встоятись.

Коли будинок розділений сам у собі, неспроможен будинок той більше стояти.

Отак і сатана: якщо повстав сам на себе й розділився, - не може встояти, а край йому настав!

Ніхто не може вдертись до сильного в хату й пограбувати його добро, якщо він спершу не зв'яже сильного, а щойно тоді розграбує його хату.

Істинно кажу вам: Усе буде відпущене синам людським, гріхи та богохульства, скільки б вони не хулили.

Але хто хулу вирече супроти Святого Духа, - тому повіки не проститься: той підпаде під гріх довічний."

Вони бо мовили: "Він має нечистого духа."

Приходять мати його та брати його і, стоявши надворі, посилають по нього, щоб його прикликати.

Народ же сидів круг нього. Ті йому й кажуть: "Ось твоя мати і брати твої надворі тебе шукають."

А він у відповідь їм: "Хто моя мати та брати мої?"

І, поглянувши навкруги на тих, які сиділи довкола нього, каже: "Ось моя мати та мої брати.

Бо хто чинить волю Божу, той - мені брат, сестра і мати."

Притча про виноградник 1-12; про данину 13-17; про воскресіння 18-27; найбільша заповідь 28-34; син Давида 35-40; дві лепти вдовині 41-44

І почав до них промовляти притчами: "Один чоловік насадив виноградник, обвів його муром, видовбав винотоку, збудував башту, винайняв його виноградарям і від'їхав на чужину.

І послав він своєчасно до виноградарів слугу, щоб узяти від виноградарів свою частину плодів виноградних.

Вони ж його схопили, побили й відослали ні з чим.

І знов послав до них іншого слугу. Але й тому побили голову і зневажили.

Ще іншого він послав, а вони того - вбили. Та й багато інших - їх вони або побили, або повбивали.

Ще мав єдиного сина улюбленого - і його послав до них наостанку, кажучи: Матимуть пошану до мого сина.

Та виноградарі оті казали між собою: Це спадкоємець, нумо вб'ємо і його, то й спадщина буде наша.

І схопивши його, вбили та викинули з виноградника.

Що, отже, зробить господар виноградника? Прийде, вигубить виноградарів, а виноградник віддасть іншим.

Чи ви не читали цього Писання: Камінь, що його знехтували будівничі, став каменем наріжним.

Господь зробив це, і воно дивне в очах наших!"

І шукали, щоб його впіймати, але боялися народу, бо зрозуміли, що він до них сказав ту притчу. Тож, зоставивши його, відійшли.

Послали до нього декого з фарисеїв та іродіян, щоб його впіймати на слові.

Прийшли ті й кажуть до нього: "Учителю, знаємо, що ти щиросердий і не зважаєш ні на кого: бо не дивишся на обличчя людей, лише по правді наставляєш на путь Божу. Отож, чи личить давати данину кесареві, чи ні? Давати, чи не давати?"

Він же, знавши їхнє лукавство, сказав їм: "Чого мене спокушаєте? Принесіть мені динарій, щоб я бачив."

Вони й принесли. І каже їм: "Чий це образ і напис?" - "Кесарів", - ті йому відповідають.

Тоді Ісус промовив до них: "Віддайте кесареві, що кесареве, а Богові - що Боже." І вони дивувались йому.

І прийшли до нього садукеї, які кажуть, що немає воскресіння, і ставлять йому таке питання:

"Учителю, Мойсей був написав нам, що коли в когось помре брат і зоставить жінку, дітей же не зоставить, то щоб брат його взяв жінку і воскресив потомство братові своєму.

Сім братів було. Перший узяв жінку і помер, не лишивши потомства.

Узяв її другий - і помер, не лишивши потомства; так само і третій.

Ніякий із сімох не лишив потомства. А після всіх померла й жінка.

При воскресінні, як вони воскреснуть, - котрого з них вона буде жінкою? Бо семеро мали її за жінку."

Ісус же сказав їм: "Чи не тому ви помиляєтеся, що не знаєте Письма й Божої сили?

Бо як воскресають із мертвих, то ні женяться, ані заміж виходять, а будуть як ангели на небі.

А про мертвих - що вони воскреснуть - хіба ви не читали про той кущ в книзі Мойсея, як ото Бог сказав до нього: Я - Бог Авраама, Бог Ісаака й Бог Якова!

Він Бог не мертвих, а живих. Тож дуже ви помиляєтеся."

Один же з книжників, що чув їхню суперечку, а й бачив, як він їм добре відповів, підійшов і спитав його: "Яка перша з усіх заповідей?"

Ісус відповів: "Перша - Слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог - Господь Єдиний,

і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю.

А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає."

І сказав йому книжник: "Добре, Учителю: ти сказав по правді, що він - Єдиний, і що нема іншого, крім нього.

А й що любити його усім серцем, усім розумом та силою всією, й любити ближнього, немов себе самого, - це більш, ніж усі всепалення та жертви."

Ісус же побачивши, що відрік розумно, сказав до нього: "Ти недалеко від Божого Царства." І ніхто не смів більше його запитувати.

Заговорив тоді Ісус і казав, навчаючи у храмі: "Як можуть книжники казати, що Христос - син Давидів?

Адже ж: Давид сам був промовив Святим Духом: Сказав Господь Владиці моєму: Сиди праворуч від мене, доки не покладу ворогів твоїх підніжком тобі під ноги.

Сам Давид зве його Господом; як же тоді він - його син?" І багато людей слухало його радо.

І він говорив у своїм повчанні: "Остерігайтесь книжників, що люблять проходжуватися у довгих шатах, вітання на майданах,

перші сидження у синагогах, перші місця на бенкетах,

що з'їдають доми вдовині й довго моляться для виду. На них буде суворіший присуд."

І сівши проти скарбоні, дивився, як народ кидає гроші у скарбоню. Чимало заможних кидали багато.

І ось прийшла одна вбога вдовиця і вкинула дві лепти, тобто кодрант.

І прикликавши своїх учнів, сказав їм: "Істинно кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню.

Усі бо кидали з свого надміру, вона ж: з убозтва свого все, що мала, вкинула, - увесь свій прожиток."