Тайна Вечеря 1-23; суперечка між апостолами 24-38; на Оливній горі 39-46; схоплення Ісуса 47-53; відречення Петра 54-62; Христос відкриває себе як Сина Божого 63-71

Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасха.

І первосвященики та книжники шукали, як би його вбити, боялись бо народу.

Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскаріот, що був з числа дванадцятьох,

і він пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би його видати.

Зраділи ті й згодилися дати йому гроші.

І він пристав на те й шукав нагоди, щоб видати його без відома народу.

Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху.

Ісус послав Петра та Йоана: “Ідіть”, - сказав, - “та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.”

Вони його спитали: “Де хочеш, щоб ми приготували?”

Він відповів їм: “Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде,

і скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху?

І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте.”

Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху.

І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним.

І він до них промовив: “Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати,

бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві.”

І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: “Візьміть її і поділіться між собою,

бо, кажу вам: Віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство.”

І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це - моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.”

Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша - це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається.

Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною.

Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.”

І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити.

Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого.

Ісус сказав їм: “Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться.

Не так хай буде з вами! А навпаки: більший між вами нехай буде як молодший, а наставник як слуга.

Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить? Хіба не той, що за столом? Та, проте, я між вами як той, що служить.

Ви ті, що перебували зо мною у моїх спокусах,

і я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій,

щоб їли й пили за столом у моїм Царстві й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля.

О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю,

та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів.”

“Господи”, - сказав Петро до нього, - “з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть.”

А Ісус мовив: “Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, мене не знаєш.”

Далі сказав їм: “Як я вас посилав без калитки, без торби та взуття, хіба вам чого бракувало?”

“Нічого”, - відповіли. Він же до них промовив: “А тепер - хто мас калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч.

Кажу вам: Має сповнитись на мені, що написане: Його зараховано до злочинців, - бо те, що стосується до мене, кінця доходить.”

Вони казали: “Господи! Ось два мечі тут.” А він відповів їм: “Досить!”

Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні.

Якже прибув на місце, він сказав їм: “Моліться, щоб не ввійти в спокусу.”

І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися:

“Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!”

Тоді з'явився йому ангел з неба, що підкріплював його.

Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю.

Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку.

І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!”

Коли ще говорив, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати.

А Ісус сказав до нього: “Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?”

Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: “Господи, чи не вдарити нам мечем?”

І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо.

Ісус озвався: “Лишіть но!” І доторкнувшися до вуха, він зцілив його.

Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього: “Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями!

Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви.”

Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека.

І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними.

Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже: “І цей з ним був!”

А він відрікся, кажучи: “Не знаю його, жінко!”

Та трохи згодом другий, побачивши його: “І ти з них”, - каже. Але Петро відповів: “Ні, чоловіче!”

А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати: “Справді, і цей з ним був! До того він і з Галилеї!”

Петро озвавсь: “Не знаю, чоловіче, що ти кажеш.” І зараз, як він говорив ще, заспівав півень.

І Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав: “Петре, перше, ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі.”

І, вийшовши звідти, заплакав гірко.

Тим часом люди, що держали його, б'ючи його, над ним знущалися

і, накривши, питали його: “Пророкуй, хто той, що вдарив тебе?”

І багато іншого, глузуючи, говорили на нього.

Якже настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники; і привели його на суд свій

і казали: “Коли ти - Христос, скажи нам.” Він відповів їм: “Коли скажу вам, ви не повірите;

а якщо вас спитаю, ви не відповісте.

Віднині Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили.”

А всі сказали: “То, значить, ти Син Божий?” Він сказав до них: “Самі ж кажете, що я.”

“Навіщо нам ще свідки”, - сказали ті, - “самі ми чули з уст його.”