Азбука веры » Біблія » Йов » гл.6-39

Йов, Главы 6-39

Толкования

Толкования главы

6:0

6:1

6:2

6:3

см.:Притч.27:3;

6:4

см.:Втор.32:23;Пс.37:3;

6:5

6:6

6:7

6:8

6:9

см.:Иов.7:16;Иов.13:21;

6:10

6:11

6:12

см.:1Кор.10:13;

6:13

6:14

6:15

см.:Иов.19:13;Пс.87:19;

6:16

6:17

6:18

6:19

6:20

6:21

6:22

6:23

6:24

6:25

6:26

см.:Иов.16:6;

6:27

6:28

6:29

6:30

Глава 39

39:0

39:1

39:2

39:3

39:4

39:5

39:6

см.:Пс.106:34;

39:7

39:8

39:9

39:10

39:11

39:12

39:13

39:14

39:15

39:16

39:17

39:18

39:19

39:20

39:21

39:22

39:23

39:24

см.:Притч.21:31;

39:25

39:26

39:27

39:28

39:29

39:30

Украинский (Хоменко)

Языки

Іов відповідає Еліфазові

Заговорив Іов і мовив:

«О коли б то зважено моє горе, | і на вагу покладено все моє нещастя!

Воно б напевно переважило пісок у морі, | тим то й слова мої без тями.

Бо стріли Всемогутнього мене прошили, | і їхню отруту мусить моя душа пити; | і страхи Божі спрямувались проти мене.

Чи ж скиглить у траві осел дикий? | Чи ж реве віл при яслах повних?

Чи ж їсть хтось несмачне, без соли? | Чи ж є смак у яєшній білковині?

Чого я не хотів і доторкнутись, | те їжею гидкою стало для мене.

Коли б то вже моє прохання збулось, | коли б то Бог здійснив мою надію,

коли б то Бог зволив мене розтоптати, | простерти свою руку й убити мене!

Я мав би ще якусь утіху, | звеселився б у нещадній муці, | бо я не зрікся постанов Святого!

Яка у мене сила, щоб чекати? | Яке моє майбутнє, щоб тягнути вік мій?

Чи ж моя сила міцна, як камінь? | Чи, може, тіло моє з міді?

Чи ж не віднято в мене мою поміч? | Чи ж маю я якийсь рятунок?

Нещасний має право на милосердя друга, | навіть коли він утратив страх перед Всемогутнім.

Мої брати, немов потік, зо мною віроломні, | мов ложе ручаїв бистротекучих,

від криги каламутних, | що на них купи снігу.

Під час посухи вони зникають, | під спеку швидко висихають.

За ними валки змінюють свою дорогу, | заходять у пустиню й гинуть.

Темаські каравани за ними виглядають, | валки шеваські на них уповають,

та розчаровуються у своїй надії, | до них приходять і ніяковіють.

Такі й ви тепер для мене: | побачили страшне та й полякались.

Чи я колись казав вам: Дайте мені! | З достатків ваших мені подаруйте!

З ворожої руки мене врятуйте, | і викупіть мене з рук розбишаків! –

Навчіть мене, і я замовкну! | Вкажіть мені, у чому помиливсь я!

Чому глумитеся зо слів правди? | І що він варт, отой ваш докір?

Невже вигадуєте лиш слова, щоб докоряти? | Таж мова розпачливого - на вітер!

Навіть на сироту кидаєте ви жереб | і шахруєте вашим другом.

Тож, прошу, згляньтесь надо мною; | я вам увічі не скажу неправди!

Верніться, нема тут лукавства; | верніться, право моє ще існує!

Чи на язиці в мене лукавство? | Чи, може, моє піднебіння не вміє розрізняти лиха?»

Слово Боже (далі)

«Чи знаєш час, коли гірські кози котяться? | Чи спостеріг пологи ланей?

Можеш порахувати місяці, за яких вони вагітні ходять? | Чи знаєш час, коли вони родять?

Вони злягають, приводять своїх діток | і пускають плід свій.

Діти їхні кріпнуть, ростуть у пустині, | відходять і не повертаються вже більше.

Хто пустив дикого осла на волю? | Хто розв'язав пута онагра,

якому я призначив степ на житло, | солонці на перебування?

Він кпить з гармидеру у місті, | крик погонича не чує.

Він нишпорить по горах, на своєму пасовиську, | вишукуючи всяку зелень.

Чи схоче служити тобі буйвол? | Чи заночує він при яслах у тебе?

Чи ти прив'яжеш йому до шиї посторонок? | Чи боронуватиме він за тобою ниву?

Чи покладешся на нього, тим що велика в нього сила, | і лишиш на нього твою працю?

Чи будеш певний, що він назад прийде | і завезе зерно на тік твій?

Крило у струся красне, | пір'я й пух у нього гарні?

Коли кладе на землі свої яйця | і на піску їх вигріває,

він забуває, що нога їх може роздушити, | що дикий звір їх може розтоптати.

До власних дітей він жорстокий, | мов би вони не його були; | йому байдуже, що праця його марна.

Бо Бог позбавив його глузду, | не наділив його розумом.

Але скоро здійметься, махнувши крильми, | з коня й комонного сміється!

Хіба то ти даєш коневі силу? | Вдягаєш гривою його шию?

Силуєш його, неначе сарану, стрибати? | Його величне іржання жах наводить.

Він риє копитами землю й силою радіє, | кидається назустріч зброї.

Він зо страху сміється, нічого не боїться, | перед мечем не відступає.

Над ним гуркоче сагайдак, | вогненний спис і ратище.

В тріпотливому запалі він мов глитає землю, | не може встоятись коли сурма засурмить.

Щоразу, як засурмить, він іга-га! - каже, | здалека чує битву, | грімкий голос старшин і військовії кличі.

Чи то твоєю мудрістю літає сокіл, | на південь простягає крила?

Чи на твій наказ орел летить угору, | гніздо собі на висоті звиває?

Живе на скелі і ночує, | на верхах зубчастих та на твердинях.

Звідти чигає він на здобич, | очі його бачать далеко.

Його орлята кров смокчуть: | де труп - і він там!»