Азбука веры » Біблія » Йов » гл.29

Йов, Глава 29

Толкования

Толкования главы

29:1

29:2

29:3

см.:Иов.18:6;

29:4

29:5

29:6

29:7

29:8

29:9

29:10

29:11

29:12

см.:Пс.71:12;

29:13

29:14

см.:Пс.131:9;

29:15

см.:Лев.19:14;

29:16

см.:Иов.31:18;Притч.29:7;Сир.4:10;

29:17

см.:Притч.30:14;

29:18

29:19

см.:Втор.28:4;

29:20

см.:Быт.49:24;

29:21

29:22

29:23

29:24

29:25

Украинский (Огієнко)

Языки

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!…

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння…

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй…

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик…

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!