Вони, мов опудала на баштані, і не розмовляють вони. Їх треба носити, ходити бо не можуть. Не бійтеся ж їх, бо вони не зашкодять, та й доброго зробити вони не спроможні.»

Рівні тобі, о Господи, немає! Великий єси й велике твоє потужне ім'я!

Хто тебе не боїться, о царю народів? Бо це тобі належить, бо між усіма мудрими в народах, у всій їхній царській гідності рівні тобі немає.

Але всі вони гуртом дурні й безглузді; наука їхня пуста, вона - лиш колода!

Коване з Таршішу срібло та золото з Офіру, робота майстра та рук ливарника, з блавату й пурпури їхня одежа, всі вони - робота майстрів спритних.

Господь Бог - Бог правдивий; він живий Бог і Цар вічний. Від його гніву земля трясеться, його обурення народи не в силі перенести.

Ви їм так маєте сказати: «Боги, що неба й землі не сотворили, зникнуть із землі й з піднебесся.»

Він створив землю силою своєю, він всесвіт утвердив мудрістю своєю, і розумом своїм нап'яв небо.

Коли видасть свій голос - води ревуть у небі, з кінців землі піднімає він хмари. Він з блискавками дощ утворює і висилає вітер із своїх сховищ.

І кожен виявляється дурнем, невігласом; кожен ливар свого боввана соромиться, бо вилитий ним ідол - омана, немає в ньому духу.

Вони - марнота, вироби облудні, під час їхньої кари вони згинуть.

Не така, як вони, Яковова частка, бо він - Творець усього, й Ізраїль - його покоління-спадщина, Господь сил - його ім'я.

Збери з землі твої клунки, ти, що сидиш в облозі.

Бо так говорить Господь: «Ось я повикидаю тим разом далеко мешканців цього краю і в скруту зажену їх, щоб знайшли мене».

Горе мені! Яка руїна! Болюча моя рана. Та я сказав: «Це лиш недуга, мушу її перетерпіти!»

Пограбовано намет мій і порвано все моє мотуззя. Діти мої пішли геть від мене, нема їх більше. Намет мій нікому знову напинати, мої опони розставляти.

Бо пастухи стали дурними, Господа не шукали, а через те не мали щастя, й усі стада їхні ось порозкидано.

Гук чути! Вже недалеко! Великий галас із північної країни, щоб обернути міста юдейські на пустиню, на притулок шакалів.

Я знаю, Господи, що дорога чоловіка не в його волі і не в людині, коли вона ходить, лежить напрям її кроків.

Карай нас, Господи, але правно, не у гніві твоєму, бо інакше обернеш нас на ніщо.

Вилий обурення на народи, що тебе не знають, і на родини, що імени твого не взивають, бо вони з'їли Якова, його пожерли і житло його спустошили.