із золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, цілковито покритий золотом; в ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту.

А зверху над ним херувими слави, що крильми отінювали віко. Але про це не час тепер говорити докладно.

І при такому влаштуванні всього цього в перший намет увіходять завжди священики, виконуючи служби,

в другий - раз на рік - лиш архиєрей, і то не без крови, що її він приносить за свої і людські провини.

Цим Святий Дух показує, що дорога у святиню ще не відкрита, доки стоїть перший намет.

Це образ теперішнього часу, коли приносяться дари і жертви, які не можуть у сумлінні зробити досконалим того, хто служить.

Це лиш тілесні установи щодо страв, напоїв та різних обмивань, установлені до часу їх виправлення.

Христос же, з'явившись як архиєрей майбутніх благ, через більший і досконаліший намет, що зроблений не людською рукою, тобто не земної будови, -

і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю, - увійшов, раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення.

Бо коли кров волів і козлів та попіл із телиці, як покропить нечистих, освячує, даючи їм чистоту тіла,

то скільки більше кров Христа, - який Духом вічним приніс себе самого Богові непорочним, - очистить наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові живому!

Власне тому він і є посередник нового завіту, щоб - після того, як наступила його смерть для відкуплення гріхів першого завіту - вибрані одержали обітницю вічного спадкоємства.

Бо де є заповіт, мусить там наступити смерть заповітника.

Заповіт має силу лиш по смерті, він не варт нічого, поки живе заповітник.

Тому навіть і перший завіт був освячений кров'ю.

Коли Мойсей був проголосив усі заповіді за законом усьому народові, він узяв крови бичків та козлів з водою, червоної вовни та іссопу й покропив саму книгу та ввесь народ,

кажучи: «Це кров завіту, що його Бог установив для вас.»

Так само й намет і ввесь служебний посуд покропив кров'ю.

Зрештою, за законом, майже все очищується кров'ю, і без кровопролиття відпущення немає.

Тож треба було, щоб тоді, як подоби речей небесних очищувались таким чином, то самі небесні речі - жертвами, багато ліпшими від отих.

Христос бо ввійшов не в рукотворну святиню, яка була подобою правдивої, а в саме небо, щоб тепер з'явитися за нас перед обличчям Божим.

Та й не на те, щоб принести себе самого багато разів у жертву, як входить архиєрей щороку в святиню з не своєю кров'ю;

інакше бо він був би мусів багато разів страждати від заснування світу. Тепер же він раз назавжди з'явився на кінці віків, щоб знищити гріх своєю жертвою.

І як призначено людям раз умерти, потім же суд,

так і Христос лише один раз мав себе принести, щоб узяти на себе гріхи багатьох, а вдруге не заради гріха з'явиться тим, що очікують його на спасіння.