І наказав він тому, що над домом його, говорячи: Понаповнюй мішки цих людей їжею, скільки зможуть вони нести.
І поклади срібло кожного до отвору мішка його.

А чашу мою, чашу срібну, поклади до отвору мішка наймолодшого, та срібло за хліб його.
І зробив той за словом Йосиповим, яке він сказав був.

Розвиднилось рано вранці, і люди ці були відпущені, вони та їхні осли.

Вони вийшли з міста, ще не віддалилися, а Йосип сказав до того, що над домом його: Устань, побіжи за тими людьми, і дожени їх, та й скажи їм: Нащо ви заплатили злом за добро?

Хіба це не та чаша, що з неї п́є пан мій, і він, ворожачи, ворожить нею?
І зле ви зробили, що вчинили таке.

І той їх догнав, і сказав їм ті слова.

А вони відказали йому: Нащо пан мій говорить отакі то слова?
Далеке рабам твоїм, щоб зробити таку річ…

Таж срібло, що знайшли ми в отворах наших мішків, ми вернули тобі з Краю ханаанського.
А як би ми вкрали з дому пана твого срібло чи золото?

У кого із рабів твоїх вона, чаша, буде знайдена, то помре він, а також ми станемо рабами моєму панові.

А той відказав: Тож тепер, як ви сказали, так нехай буде воно!
У кого вона знайдена буде, той стане мені за раба, а ви будете чисті.

І поспішно поспускали вони кожен свого мішка на землю.
І порозв́язували кожен мішка свого.

І став він шукати.
Розпочав від найстаршого, а скінчив наймолодшим.
І знайдена чаша в мішку Веніяминовім!

І пороздирали вони свою одіж!…
І кожен нав́ючив осла свого, і вернулись до міста.

І ввійшли Юда й брати його до дому Йосипа, а він ще був там.
І попадали вони перед лицем його на землю.

І сказав до них Йосип: Що це за вчинок, що ви зробили?
Хіба ви не знали, що справді відгадає такий муж, як я?

А Юда промовив: Що ми скажемо панові моєму?
Що будемо говорити?
Чим виправдаємось?
Бог знайшов провину твоїх рабів!
Ось ми раби панові моєму, і ми, і той, що в руці його була знайдена чаша.

А Йосип відказав: Далеке мені, щоб зробити оце.
Чоловік, що в руці його була знайдена чаша, він буде мені за раба!
А ви йдіть із миром до вашого батька.

І приступив до нього Юда та й промовив: О мій пане, нехай скаже раб твій слово до ушей пана свого, і нехай не палає гнів твій на раба твого, бо ти такий, як фараон.

Пан мій запитав був рабів своїх, говорячи: Чи є в вас батько або брат?

І сказали ми до пана мого: Є в нас батько старий та мале дитя його старости, а брат його вмер.
І позостався він сам у своєї матері, а батько його любить.

А ти був сказав своїм рабам: Зведіть до мене його, і нехай я кину своїм оком на нього.

І сказали ми до пана мого: Не може той хлопець покинути батька свого.
А покине він батька свого, то помре той.

А ти сказав своїм рабам: Коли не зійде з вами наймолодший ваш брат, не побачите більше лиця мого.

І сталося, коли ми зійшли були до раба твого, до нашого батька, то ми розповіли йому слова мого пана.

А батько наш сказав: Верніться, купіть нам трохи їжі.

А ми відказали: Не можемо зійти.

І сказав до нас раб твій, наш батько: Ви знаєте, що двох була породила мені жінка моя.

Та пішов від мене один, і я сказав: справді, дійсно розшарпаний він…
І я не бачив його аж дотепер.

А заберете ви також цього від мене, і спіткає його нещастя, то зведете ви сивину мою цим злом до шеолу.

А тепер, коли я прийду до раба твого, мого батька, а юнака не буде з нами, а душа його зв́язана з душею тією,

То станеться, коли він побачить, що юнака нема, то помре.
І зведуть твої раби сивину раба твого, нашого батька, у смутку до шеолу…

Бо раб твій поручився за юнака батькові своєму, кажучи: Коли я не приведу його до тебе, то згрішу перед батьком своїм на всі дні!

А тепер нехай же сяде твій раб замість того юнака за раба панові моєму.
А юнак нехай іде з своїми братами!…

Бо як я прийду до батька свого, а юнака зо мною нема?
Щоб не побачити мені того нещастя, що спіткає мого батька.