то нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім'ям Ісуса Христа Назарянина, якого ви розіп'яли, а якого Бог воскресив з мертвих, - ним цей стоїть здоровий перед вами.

Він - отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували і який став головним на розі.

І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися.»

Побачивши сміливість Петра і Йоана та зрозумівши, що вони люди неписьменні й невчені, дивувались і спізнали, що вони були з Ісусом;

та бачивши, що вилікуваний чоловік стоїть з ними, не могли нічого сказати проти.

Звелівши вивести їх з синедріону, вони почали радитися між собою і говорили:

«Що нам із цими людьми робити? Бож вони зробили явне чудо; воно стало відомим всім мешканцям Єрусалиму, і заперечити його ми не можемо.

Але, щоб воно більше не поширювалося в народі, ми заборонимо їм під загрозою не говорити більш в це ім'я нікому з людей.»

І покликавши їх, наказали, щоб вони ні слова не говорили, ані не навчали іменем Ісуса.

Та Петро і Йоан сказали їм у відповідь: «Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, - розсудіть!

Не можемо бо ми не говорити про те, що самі бачили та чули.»

Ті, погрозивши знов їм, бо не знайшли нічого, за що б їх покарати, відпустили їх задля народу, всі бо прославляли Бога за те, що сталося.

Чоловік же, над яким сталося це чудо оздоровлення, мав понад сорок років.

А як їх відпустили, вони прибули до своїх і розповіли, що первосвященики і старші до них сказали.

Ці, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: «Владико! Ти створив небо і землю, і море, і все, що в них є.

Ти сказав Духом Святим через уста батька нашого Давида: Чого заметушилися погани й задумали народи марне?

Царі землі зібралися, і князі зійшлися докупи на Господа і на помазаника його.

Зійшлися бо справді у цім місті проти слуги твого святого Ісуса якого ти помазав, Ірод і Понтій Пилат з поганами й людьми ізраїльськими,

зробити те, що твоя всемогутність і мудрість уже наперед були постановили, щоб сталося.

І нині, Господи, споглянь на їхні погрози й дай твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати твоє слово.

Простягни твою руку на вилікування, нехай стаються знаки і чудеса іменем святого слуги твого Ісуса.»

А як вони молилися, затряслось те місце, де вони зібралися, і всі сповнилися Святим Духом, і сміливо звіщали слово Боже.

Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне.

Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі.

Тому й ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане

та й клали в ноги апостолів, - і роздавалось це кожному за його потребою.

А Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи, левіт, родом з Кіпру,

мав поле; продавши його, він приніс гроші й поклав у ногах апостолів.

Ананія і Сафіра 1-11; зріст першої громади 12-16; ув'язнення апостолів 17-33; порада Гамалиїла 34-42

Один чоловік, на ім'я Ананія, з своєю жінкою Сафірою продав маєток

і сховав дещо з ціни, - а знала про те і його жінка; решту ж приніс і поклав у ногах апостолів.

Тоді Петро сказав: «Ананіє, чому то сатана наповнив твоє серце, щоб обманути Святого Духа і ховати частину ціни поля?

Хіба те, що ти мав, не твоє було, і коли його продав, гроші не були у твоїй владі? Чому ж ото ти зважився у своєму серці на той учинок? Ти обманув не людей, а Бога.»

Почувши ці слова, Ананія впав та й умер. І страх великий огорнув усіх тих, що чули те.

Тоді молодші встали, обгорнули його, взяли набік і поховали.

Через яких може три години, не знаючи, що сталося, увійшла його жінка.

Озвався Петро до неї: «Скажи мені, чи ви за стільки то були продали поле?» Вона відповіла: «Так, за стільки.»

Тоді Петро до неї: «Як то, що ви змовилися, щоб спокушувати Господнього Духа? Ось ноги тих, що поховали твого чоловіка на порозі, вони й тебе винесуть.»

І вмить вона впала йому в ноги та й умерла. Хлопці ж увійшли й застали її мертву, і, винісши, поховали біля її чоловіка.

Великий страх обняв усю Церкву і всіх, що чули про те.

Руками апостолів робилося багато знаків і чудес у народі. Усі вони перебували однодушно у притворі Соломона,

і ніхто сторонній не насмілювався до них пристати; однак народ хвалив їх вельми.

Віруючих дедалі більше й більше приставало до Господа, сила жінок і чоловіків;

так, що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях і на ліжках, щоб, як ітиме Петро, бодай тінь його на когонебудь з них упала.

Сила людей збиралась навіть з довколишніх міст Єрусалиму, несучи хворих та тих, що їх мучили нечисті духи, і вони всі видужували.

Устав тоді первосвященик і всі ті, що були з ним, - то була секта садукеїв, - і, повні заздрощів,

наклали руки на апостолів і вкинули їх до громадської в'язниці.

Але вночі ангел Господень відчинив двері в'язниці й, вивівши їх, мовив:

«Ідіть і, ставши в храмі, говоріть до народу всі слова життя цього.»

Почувши це, вони удосвіта ввійшли у храм і почали навчати. Тим часом прийшов первосвященик і ті, що були з ним, скликали синедріон і всіх старших синів Ізраїля і послали у в'язницю привести їх.

Та як слуги прибули, не знайшли їх у в'язниці і, повернувшися, оповіли:

«В'язницю ми знайшли замкнену з усякою безпекою і сторожів на варті при дверях, та, відчинивши, всередині ми не знайшли нікого.»

Почувши ці слова, наставник храму і перовосвященики збентежилися, (не знаючи), що воно могло статися.

Аж тут прибув хтось і звістив: «Он ті мужі, яких ви вкинули у в'язницю, стоять у храмі і народ навчають.»

Тоді наставник пішов із слугами, привів їх, та не насильно, боялись бо народу, щоб не побив їх камінням.

Привівши їх, поставили перед синедріоном, а первосвященик спитав їх:

«Чи ж ми не були вам заборонили строго цим ім'ям не навчати? І ось ви вашою наукою сповнили Єрусалим і хочете навести на нас кров цього чоловіка!»

Озвавшись тут Петро й апостоли, сказали: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей!

Бог батьків наших воскресив Ісуса, якого ви вбили, повісивши на дереві.

Його Бог підняв правицею своєю, як князя і Спаса, щоб дати Ізраїлеві покаяння і відпущення гріхів.

І ми свідки цих подій, і Дух Святий, що його Бог дав тим, які йому коряться.»

Почувши це, вони розлютилися і задумали їх убити.

Тоді один фарисей, на ім'я Гамалиїл, законовчитель, поважаний усім народом, устав серед синедріону, повелів вивести на хвилину людей,

і сказав до них: «Мужі ізраїльські! Зважайте на те, що маєте робити цим людям.

Останніми цими днями встав був Тевда і казав, що він хтось великий; до нього пристало яких чотириста чоловіка; його вбито, й усі, що за ним тягнули, розпорошилися і зійшли нінащо.

А після цього, під час перепису, устав був Юда галилейський і потягнув народ за собою, але й він загинув, і всі ті, що за ним тягнули, були розігнані.

Отож, я нині кажу вам: Зоставте тих людей, лишіть їх, бо коли від людей цей задум чи ця справа, вона сама собою розпадеться.

Коли ж від Бога, ви не здолієте звести їх зо світу, - щоб ви часом не стали противниками Бога.» Послухалися вони його ради.

І, прикликавши апостолів, вибили їх і, заборонивши говорити в ім'я Ісуса, відпустили.

Вийшли апостоли з синедріону, раді, що удостоїлися перенести зневагу за ім'я Ісуса.

І щодня в храмі й по домах не переставали навчати й звіщати Христа Ісуса.