що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в́язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників;
а як їх убивали, я голос давав проти них.

І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах.

Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників,

то опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов!…

І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?
Трудно тобі бити ногою колючку!

А я запитав: Хто Ти, Господи?
А Він відказав: Я Ісус, що Його переслідуєш ти.

Але підведися, і стань на ноги свої.
Бо на те Я з́явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі.

Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю,

відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими.

Через це я, о царю Агріппо, не був супротивний видінню небесному,

але мешканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого краю юдейського та поганам я проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння.

Через це юдеї в святині схопили мене та й хотіли роздерти.

Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має,

що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!

Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле!
Велика наука доводить тебе до нерозуму!

А Павло: Не дурію сказав, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму.

Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю.
Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це.

Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам?
Я знаю, що віруєш.

Агріппа ж Павлові: Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином…

А Павло: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів…

І встав цар та намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів.

І набік вони відійшли, і розмовляли один до одного й казали: Нічого, вартого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!

Агріппа ж до Феста сказав: Міг би бути відпущений цей чоловік, якби не відкликавсь був до кесаря.