Юнак же один, Євтих на ім́я, сидів на вікні.
Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитнувся, і додолу упав із третього поверху, і підняли його мертвого…

Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: Заспокойтесь, бо душа його в ньому!

А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бесіду довго точив, аж до досвітку, потім відбув.

А хлопця живим привели, і зраділи немало.

А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли, щоб звідти забрати Павла, бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти.

А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули в Мітілену.

І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпроти Хіосу, а другого дня припливли до Самосу, наступного ж ми прибули до Мілету.

Бо Павло захотів поминути Ефес, щоб йому не баритися в Азії, бо він квапився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П́ятдесятниці.

А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.

І, як до нього вони прибули, він промовив до них: Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебував,

і служив Господеві з усією покорою, і з рясними слізьми та напастями, що спіткали мене від юдейської змови,

як нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в домах.

І я свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом покаялись, та ввірували в Господа нашого Ісуса Христа.

І ось тепер, побуджений Духом, подаюсь я в Єрусалим, не відаючи, що там трапитись має мені,

тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайдани та муки чекають мене…

Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої.

І ось я знаю тепер, що обличчя мого більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже…

Тому дня сьогоднішнього вам свідкую, що я чистий від крови всіх,

бо я не вхилявсь об́являти вам усю волю Божу!

Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров́ю набув Він.

Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть…

Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою…

Тому то пильнуйте, пам́ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки.

А тепер доручаю вас Богові та слову благодаті Його, Який має силу будувати та дати спадщину, серед усіх освячених.

Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав…

Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною.

Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам́ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати!

Проказавши ж оце, він навколішки впав, та й із ними всіма помолився.

І знявсь між усіма плач великий, і вони припадали на Павлову шию, і його цілували…

А найтяжче вони сумували з-за слова, яке він прорік, що не бачитимуть більш обличчя його.
І вони провели його до корабля.

А як ми розлучилися з ними й відплинули, то дорогою простою в Кос прибули, а другого дня до Родосу, а звідти в Патару.

І знайшли корабля, що плив у Фінікію, увійшли та й поплинули.

А коли показався нам Кіпр, ми лишили ліворуч його та й поплинули в Сирію.
І пристали ми в Тирі, бо там корабель вантажа мав скласти.

І, учнів знайшовши, перебули тут сім день.
Вони через Духа казали Павлові, щоб до Єрусалиму не йшов.

І, як дні побуту скінчилися, то ми вийшли й пішли, а всі нас проводили з дружинами й дітьми аж за місто.
І, ставши навколішки, помолились на березі.

І, попрощавшись один із одним, ми ввійшли в корабель, а вони повернулись додому.

А ми, закінчивши від Тиру плавбу, пристали до Птолемаїди, і, братів привітавши, один день перебули в них.

А назавтра в дорогу ми вибрались, і прийшли в Кесарію.
І ввійшли до господи благовісника Пилипа, одного з семи, і позосталися в нього.

Він мав чотири панні дочки, що пророкували.

І коли ми багато днів у них зоставались, то прибув із Юдеї якийсь пророк, Агав на ім́я.

І прийшов він до нас, і взяв пояса Павлового, та й зв́язав свої руки та ноги й сказав: Дух Святий так звіщає: Отак зв́яжуть в Єрусалимі юдеї того мужа, що цей пояс його, і видадуть в руки поган…

Як почули ж оце, то благали ми та тамтешні Павла, щоб до Єрусалиму не йшов.

А Павло відповів: Що робите ви, плачучи та серце мені розриваючи?
Бо за Ім́я Господа Ісуса я готовий не тільки зв́язаним бути, а й померти в Єрусалимі!

І не могли ми його вмовити, і замовкли, сказавши: Нехай діється Божая воля!

А після оцих днів приготувались ми, та до Єрусалиму вирушили.

А з нами пішли й деякі учні із Кесарії, ведучи якогось кіпрянина Мнасона, давнього учня, що ми в нього спинитися мали.

А коли ми прийшли в Єрусалим, то брати прийняли нас гостинно.

А другого дня Павло з нами подався до Якова.
І всі старші посходились.

Поздоровивши ж їх, розповів він докладно, що Бог через служіння його вчинив між поганами.

Як вони ж це почули, то славили Бога, а до нього промовили: Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони ревні оборонці Закону!

Вони ж чули про тебе, ніби ти всіх юдеїв, що живуть між поганами, навчаєш відступлення від Мойсея, говорячи, щоб дітей не обрізували й не тримались звичаїв.

Що ж почати?
Люд збереться напевно, бо почують, що прибув ти.

Отже, зроби це, що порадимо тобі.
Ми маємо чотирьох мужів, що обітницю склали на себе.

Візьми їх, та й із ними очисться, і видатки за них заплати, щоб постригли їм голови.
І пізнають усі, що неправда про тебе їм сказане, та й що сам ти Закона пильнуєш.

А про тих із поган, що ввірували, ми писали, розсудивши, щоб вони береглися від ідольських жертов та крови й задушенини, та від блуду.

Тоді взяв Павло мужів отих, і назавтра очистився з ними, і ввійшов у храм, і звістив про виконання днів очищення, так, аж за кожного з них була жертва принесена.

А коли ті сім день закінчитися мали, то азійські юдеї, як побачили в храмі його, підбурили ввесь народ, та руки на нього наклали,

кричачи: Ізраїльські мужі, рятуйте!
Це людина ота, що проти народу й Закону та місця цього всіх усюди навчає!…
А до того у храм упровадив і гелленів, і занечистив це місце святе!

Бо перед тим вони бачили в місті з ним разом Трохима ефесянина, і гадали про нього, що Павло то його ввів у храм.

І порушилося ціле місто, і повстало збіговисько люду.
І, схопивши Павла, потягли його поза храм, а двері негайно зачинено…

Як хотіли ж забити його, то вістка досталась до полкового тисяцього, що ввесь Єрусалим збунтувався!

І він зараз узяв вояків та сотників, і подався до них.
А вони, як угледіли тисяцького й вояків, то бити Павла перестали.

Приступив тоді тисяцький, та й ухопив його, і двома ланцюгами зв́язати звелів, і допитувати став: хто такий він і що він зробив?

Але кожен що інше викрикував у натовпі.
І, не мігши довідатись певного через заколот, він звелів відпровадити його до фортеці.

А коли він до сходів прийшов, то трапилося, що мусіли нести його вояки із-за натовпу людського,

бо безліч народу йшла слідкома та кричала: Геть із ним!

А коли Павло входив до фортеці, то тисяцького поспитався: Чи можна мені щось сказати тобі?
А той відказав: То ти вмієш по-грецькому?

Чи не той ти єгиптянин, що перед цими днями призвів був до бунту, і випровадив до пустині чотири тисячі потаємних убійників?

А Павло відказав: Я юдеянин із Тарсу, громадянин відомого міста в Кілікії.
Благаю тебе, дозволь мені до народу промовити!

А коли той дозволив, то Павло став на сходах, і дав знака рукою народові.
А як тиша велика настала, промовив єврейською мовою, кажучи:

А коли врятувалися ми, то довідалися, що острів той зветься Меліта.

Тубільці ж нам виявили надзвичайну людяність, бо вони запалили огонь, ішов бо дощ і був холод, і прийняли нас усіх.

Як Павло ж назбирав купу хмизу та й поклав на огонь, змія вискочила через жар, і почепилась на руку йому…

Як тубільці ж угледіли, що змія почепилась на руку йому, зачали говорити один одному: Либонь цей чоловік душогуб, що йому, від моря врятованому, Помста жити не дозволила!

Він струснув ту звірюку в огонь, і ніякої шкоди не зазнав!

А вони сподівалися, що він спухне або впаде мертвий умить.
Коли ж довго чекали того та побачили, що ніякого лиха не сталося з ним, думку змінили й казали, що він бог…

Навкруги ж того місця знаходились, добра начальника острова, на ім́я Публія, він прийняв нас, і три дні ласкаво гостив.

І сталось, що Публіїв батько лежав, слабий на пропасницю та на червінку.
До нього Павло ввійшов і помолився, і, руки на нього поклавши, уздоровив його.

Якже трапилось це, то й інші на острові, що мали хвороби, приходили та вздоровлялись.

Вони нас вшанували й великими почестями, а як ми від́їжджали, понакладали, чого було треба.

А по трьох місяцях ми відпливли на олександрійському кораблі, що мав знака братів Діоскурів, і що на острові він перезимував.

І, як ми допливли в Сіракузи, пробули там три дні.

А звідти, пливучи понад берегом, прибули ми до Реґії, а що вітер південний повіяв за день, то другого дня прибули в Путеолі,

де знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день позостатися в них.
І ось так прибули ми до Риму.

А звідти брати, прочувши про нас, назустріч нам вийшли аж до Аппіфору та до Тритаверни.
Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілішав.

А коли прибули ми до Риму, Павлові дозволено жити осібно, ураз із вояком, що його сторожив.

І сталось, по трьох днях Павло скликав знатніших з юдеїв.
Як зійшлися ж вони, він промовив до них: Мужі-браття!
Не вчинив я нічого проти люду чи звичаїв отцівських, та проте мене видано з Єрусалиму ув́язненого в руки римлян.

Вони мене вислухали та й хотіли пустити, бож провини смертельної ні однієї в мені не було.

Та юдеї противилися, тому змушений був я відкликатися на суд кесарів, але не для того, щоб народ свій у чомусь оскаржити.

Тож із цієї причини покликав я вас, щоб побачити й порозмовляти, бо то за надію Ізраїлеву я обкутий цими кайданами…

А вони відказали йому: Не одержали ми ні листів із Юдеї про тебе, ані жоден із братів не прийшов, і не звістив, і не казав чого злого про тебе.

Але прагнемо ми, щоб почути від тебе, яку думку ти маєш, бо відомо про секту цю нам, що їй скрізь спротивляються.

А коли вони визначили йому день, то дуже багато прийшло їх до нього в господу.
А він їм від ранку до вечора розповідав, та про Божеє Царство свідоцтва давав, і переконував їх про Ісуса Законом Мойсея й Пророками.

І одні вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили.

Вони між собою незгідні були й повиходили, як промовив Павло одне слово, що добре прорік Дух Святий отцям нашим через пророка Ісаю,

промовляючи: Піди до народу цього та й скажи: Ви вухом почуєте, та розуміти не будете, дивитися будете оком, але не побачите!

Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують на вуха вони, і зажмурили очі свої, щоб якось не побачити очима, і не почути вухами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив!

Тож нехай для вас буде відоме, що послано Боже спасіння оце до поган, і почують вони!

Як промовив він це, розійшлися юдеї, велику суперечку провадивши поміж собою.

І цілих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто приходив до нього,

і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборонно навчав про Господа Ісуса Христа!