А першого дня тижня, як ми зібралися, щоб хліб ламати, Павло, що мав вибратися в дорогу наступного дня, розмовляв з ними і затягнув бесіду до півночі.

Було ж у горниці, де ми зібралися, світичів досить.

Один юнак, Євтих на ім'я, сів на вікні, і коли Павло говорив задовго, його огорнув глибокий сон, і він зо сну схилився додолу, упав наниз із третього поверху, і його підняли мертвим.

Павло зійшов додолу, припав до нього, обнявши, і мовив: «Не тривожтесь, бо його душа в ньому.»

Потім зійшов на гору, ламав хліб і їв. Довго вів він бесіду, аж до світанку, і лиш тоді пустився у дорогу.

А хлопця привели живого і втішились безмірно.

А ми наперед пішли до корабля, і поплили в Ассос, звідки ми мали взяти Павла; бо так він був наказав, бажаючи сам простувати суходолом.

Коли ж він зійшовся з нами в Ассосі, ми взяли його й прибули в Мітилену.

На другий день ми відпливли звідти і, попливши проти Хіосу, причалили до Самосу, а далі, наступного дня прибули в Мілет.

Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П'ятидесятниці бути в Єрусалимі.

З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви.

Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами,

служивши Господеві в повній покорі, в сльозах та у напастях, що їх я зазнав від підступів юдейських;

як я не ухилявся ні від чого, що могло бути вам корисним, щоби вам звіщати та навчати прилюдно і по домах,

засвідчуючи юдеям та грекам, щоб повернулися до Бога й увірували в Господа нашого Ісуса.

І ось тепер, зв'язаний Духом, я йду в Єрусалим, не відаючи, що там мене спіткає,

- тільки, що Дух Святий мені свідчить у кожнім місті, кажучи, що мене кайдани і муки чекають.

Та я життя моє ні за що вважаю, щоби лише закінчити шлях свій і службу, що я прийняв від Господа Ісуса, - звіщати Євангелію Божої благодаті.

І ось тепер я знаю, що ви не бачитимете вже більше обличчя мого, ви всі, між якими я пройшов, проповідуючи Царство.

Тому й свідкую перед вами нині, що я - чистий від крови всіх.

Я бо не ухилявся вам об'явити всю волю Божу.

Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров'ю власною.

Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада.

Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів.

Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум.

А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими.

Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого.

Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки.

У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам'ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя - давати, ніж брати.»

Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися.

Усі тоді ревно заридали і, припавши Павлові на шию, цілували його,

смуткуючи найбільше з-за слів, які він сказав, що вже більше не побачити їм його обличчя. І вони провели його до корабля.