А невірні юдеї були запалилися заздрістю, і якихсь негідних людей назбирали на вулицях, учинили збіговисько та й бунтували те місто, а набігши на хату Ясонову, шукали апостолів, щоб до натовпу вивести їх.

А як їх не знайшли, потягли до начальників міста Ясона та декого з братті, кричачи: Ті, що світ сколотили, і сюди ось вони поприходили!

А Ясон їх до себе прийняв.
Вони всі проти наказів кесаря чинять, говорячи, ніби інший є цар Ісус…

І вони зворохобили народ та начальників міста, що слухали це.

Але, узявши поруку з Ясона та з інших, вони їх відпустили.

А брати відіслали негайно вночі Павла й Силу до Верії.
І, прибувши вони, пішли в синагогу юдейську.

Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є.

Тож багато із них тоді ввірували, і з почесних гелленських жінок та немало із мужів.

Як солунські ж юдеї довідалися, що Павло проповідує Боже Слово й у Верії, прибули вони, і там баламутили та бунтували народ.

Тоді браття негайно Павла відпустили, щоб до моря йшов;
а Сила та Тимофій позосталися там.

А ті, що Павла відпроваджували, провели його аж до Атен, а прийнявши наказа про Силу та Тимофія, щоб до нього вернулися якнайшвидше, відбули.

Як Павло ж їх чекав ув Атенах, у ньому кипів його дух, як бачив це місто, повне ідолів.

Тож він розмовляв у синагозі з юдеями та з богобійними, і на ринку щоденно зо стрічними.

А дехто з філософів епікуреїв та стоїків сперечалися з ним.
Одні говорили: Що то хоче сказати оцей пустомов?
А інші: Здається, він проповідник чужих богів, бо він їм звіщав Євангелію про Ісуса й воскресення.

І, взявши його, повели в ареопаг та й казали: Чи можемо знати, що то є ця наука нова, яку проповідуєш ти?

Бо чудне щось вкладаєш до наших вух.
Отже хочемо знати, що то значити має?

А всі атеняни та захожі чужинці нічим іншим радніш не займалися, як аби щось нове говорити чи слухати.

Тоді Павло став посередині ареопагу й промовив: Мужі атенські!
Із усього я бачу, що ви дуже побожні.

Бо, проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертівника, що на ньому написано: Незнаному Богові.
Ось Того, Кого навмання ви шануєте, Того я проповідую вам.

Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих,

і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все.

І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх,

щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас.

Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: Навіть рід ми Його!

Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки.

Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися,

бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши.

Як почули ж вони про воскресення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: Про це будемо слухати тебе іншим разом…

Так вийшов Павло з-поміж них.

А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагіт, і жінка, Дамара ім́ям, та інші із ними.