У дорозі через Малу Азію 1-8; Павло подається до Македонії та проповідує у Филиппах 9-15; ув'язнення Павла й Сили 16-24; звільнення і хрищення в'язничного 25-40

І він прибув у Дербу і Лістру. А був там один учень, Тимотей на ім'я, син однієї жінки, віруючої юдейки, а батька грека.

Він мав добру славу між братами Лістри й Іконії.

Павло хотів узяти його з собою і, взявши, обрізав із-за юдеїв, що були в тих місцях; усі бо знали, що його батько був грек.

Якже проходили через міста, передавали їм, щоб берегти ті постанови, що їх були схвалили апостоли і старші в Єрусалимі.

Отак Церкви утверджувались у вірі й росли числом щоденно.

Вони пройшли через Фригію і Галатський край, а Дух Святий заборонив їм звіщати слово в Азії.

Дійшовши до Місії, вони пробували пройти у Вітинію, та Дух Ісуса їм того не дозволив,

і, пройшовши Місію, прибули до Троади.

Аж тут з'явилось Павлові вночі видіння: один македонець стоїть і, благаючи його, каже: «Перейди в Македонію і допоможи нам.»

Як тільки він побачив це видіння, ми зараз же старались вийти в Македонію, зрозумівши, що Бог нас покликав звіщати їм Євангелію.

Відпливши з Троади, ми подались просто на Самотракію, а другого дня на Неаполь,

звідти ж направилися на Филиппи, столичне місто частини Македонії -(римської) колонії. Ми перебули днів кілька у тім місті.

Суботнього ж дня вийшли поза браму над річку, де звичайно відбувалася молитва, та й посідавши, розмовляли з жінками, що там були зійшлися.

А слухала нас одна жінка, на ім'я Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятир, що почитала Бога. Господь відкрив їй серце так, що вона вважала на слова Павлові.

Коли ж охристилася вона і її дім, запросила нас, кажучи: «Як ви мене визнали за вірну Господові, ввійдіть і перебувайте у моїм домі.» І примусила нас.

Іншим разом, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток.

Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: «Ці люди - слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!»

Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові й, повернувшися, він сказав до духа: «Велю тобі ім'ям Ісуса Христа вийти з неї!» І в ту ж мить він вийшов.

Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади.

Привівши ж їх до воєвод, сказали: «Ці люди колотять наше місто; це юдеї.

Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ані приймати, ані виконувати.»

І натовп кинувся на них спільно, а воєводи, здерши з них одежу, звеліли їх сікти різками;

завдавши їм чимало ран, кинули у в'язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх.

Він же, прийнявши такий наказ, вкинув їх у в'язницю до самої середини й забив їх ноги у колоди.

Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, а в'язні слухали їх.

Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в'язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани на всіх розв'язалися.

Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи що в'язні повтікали.

Аж тут Павло скрикнув голосом великим, кажучи: «Не завдавай собі ніякого лиха, всі бо ми тут!»

І, попросивши світла, тюремник ускочив до в'язниці й, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі;

а вивівши їх звідти, мовив: «Панове, що мені слід робити, щоб спастися?»

Ті відповіли: «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім.»

І вони йому звіщали слово Господнє і всім, що були в його домі.

А він, узявши їх тієї години вночі, обмив їхні рани й охристився з усіма своїми.

Як же запровадив їх до себе в господу, то накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував в Бога.

Коли настав день, воєводи послали лікторів, кажучи: «Відпусти тих людей.»

Тюремник доніс ті слова Павлові: «Прислали воєводи, щоб вас відпустити; виходьте ж тепер і йдіть собі в мирі.»

Але Павло промовив до них: «Нас, римлян, без судової розправи прилюдно вибили різками і кинули в тюрму, а тепер потай нас виганяють? Ні бо! Нехай самі прийдуть і виведуть нас!»

Ліктори донесли ці слова воєводам. А ті, почувши, що вони римляни, злякались

і, прийшовши, попросили в них вибачення; а як вивели, попросили вийти з міста.

Вони, вийшовши з в'язниці, зайшли до Лідії і, побачившися з братами та втішивши їх, вийшли.