Старий Заповіт:
Бут.
Вих.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Рут.
1Сам.
2Сам.
1Цар.
2Цар.
1Хр.
2Хр.
1Ездр.
Неем.
Ест.
Йов.
Пс.
Прип.
Еккл.
Пісн.
Іс.
Єр.
Плач.
Єз.
Дан.
Ос.
Йоіл.
Ам.
Овд.
Йона.
Мих.
Наум.
Ав.
Соф.
Ог.
Зах.
Мал.
Новий Заповіт: Мт. Мк. Лк. Ів. Дії. Як. 1Пет. 2Пет. 1Ів. 2Ів. 3Ів. Юд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Сол. 2Сол. 1Тим. 2Тим. Тит. Фил. Євр. Об.
Новий Заповіт: Мт. Мк. Лк. Ів. Дії. Як. 1Пет. 2Пет. 1Ів. 2Ів. 3Ів. Юд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Сол. 2Сол. 1Тим. 2Тим. Тит. Фил. Євр. Об.
Скрыть
16:2
16:4
см.:Деян.15:28;
16:5
16:6
16:7
16:8
16:9
16:10
16:11
16:12
16:13
16:14
16:15
16:16
16:17
16:19
16:20
16:21
16:23
16:24
16:25
16:27
16:28
16:29
16:30
16:32
16:33
16:34
16:35
16:36
16:37
см.:Деян.22:25;
16:38
16:39
16:40
Украинский (Огієнко)
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (еп. Кассиан)
- Рус. (К.П. Победоносцев)
- Arab (JAB)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Belarusian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian (ancient)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (NT Byz)
- Greek (TGV)
- Greek (NA, 28)
- Hebrew NT by Delitzsch
- Italian (CEI 1974)
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Latvian
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Tatar
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
- Uzbek
І прибув він у Дервію й Лістру.
І ото був там один учень, на ім́я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен.
І ото був там один учень, на ім́я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен.
Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії.
Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.
Як міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші.
А Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно зростали кількістю.
А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську.
Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
Обминувши ж Мізію, прибули до Троади.
І Павлові з́явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи!
Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.
Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя,
звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії.
І пробули ми в цім місті днів кілька.
І пробули ми в цім місті днів кілька.
Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.
Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала.
Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть.
І змусила нас.
І змусила нас.
І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.
Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!
І багато днів вона це робила.
І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім́я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї!
І того часу той вийшов.
І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім́я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї!
І того часу той вийшов.
А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших.
Коли ж їх привели до начальників, то сказали: Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати.
І натовп піднявся на них.
А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.
А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.
І, завдавши багато їм ран, посадили в в́язницю, наказавши в́язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг.
Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в́язниці, а їхні ноги забив у колоди.
А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув́язнені слухали їх.
І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в́язничні були захиталися!
І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали…
І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали…
Як прокинувся ж сторож в́язничний, і побачив відчинені двері в́язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув́язнені.
А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!
Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
І вивів їх звідти й спитав: Добродії!
Що треба робити мені, щоб спастися?
Що треба робити мені, щоб спастися?
А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім.
І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно він сам та його всі домашні.
І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: Відпусти тих людей!
І сказав той в́язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити.
Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!
Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!
А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в́язниці всадили, а тепер нас таємно виводять?
Але ні!
Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!
Але ні!
Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!
Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам.
А ті налякались, почувши, що римляни вони.
А ті налякались, почувши, що римляни вони.
І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.
І, вийшовши з в́язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.