Азбука веры » Біблія » Діяння Апостолів » гл.16

Діяння Апостолів, Глава 16

Толкования

Толкования главы

16:1

см.:Рим.16:21;Флп.2:19;1Фес.1:1;

16:2

16:3

см.:1Кор.9:20;

16:4

см.:Деян.15:28;

16:5

16:6

16:7

16:8

16:9

16:10

16:11

16:12

16:13

16:14

16:15

16:16

16:17

16:18

см.:Мф.10:1;Мк.1:34;Мк.16:17;

16:19

16:20

16:21

16:22

см.:2Кор.11:25;1Фес.2:2;

16:23

16:24

16:25

16:26

см.:Деян.4:31;

16:27

16:28

16:29

16:30

16:31

см.:Мк.16:16;

16:32

16:33

16:34

16:35

16:36

16:37

см.:Деян.22:25;

16:38

16:39

16:40

Украинский (Огієнко)

Языки

І прибув він у Дервію й Лістру.
І ото був там один учень, на ім́я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен.

Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії.

Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.

Як міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші.

А Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно зростали кількістю.

А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську.

Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів.

Обминувши ж Мізію, прибули до Троади.

І Павлові з́явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи!

Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.

Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя,

звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії.
І пробули ми в цім місті днів кілька.

Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.

Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала.
Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.

А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть.
І змусила нас.

І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.

Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!

І багато днів вона це робила.
І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім́я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї!
І того часу той вийшов.

А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших.

Коли ж їх привели до начальників, то сказали: Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,

і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати.

І натовп піднявся на них.
А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.

І, завдавши багато їм ран, посадили в в́язницю, наказавши в́язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг.

Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в́язниці, а їхні ноги забив у колоди.

А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув́язнені слухали їх.

І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в́язничні були захиталися!
І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали…

Як прокинувся ж сторож в́язничний, і побачив відчинені двері в́язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув́язнені.

А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!

Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.

І вивів їх звідти й спитав: Добродії!
Що треба робити мені, щоб спастися?

А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім.

І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.

І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно він сам та його всі домашні.

І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.

А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: Відпусти тих людей!

І сказав той в́язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити.
Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!

А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в́язниці всадили, а тепер нас таємно виводять?
Але ні!
Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!

Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам.
А ті налякались, почувши, що римляни вони.

І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.

І, вийшовши з в́язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.