Тож не судіть нічого перед часом, поки Господь не прийде й не освітить те, що скрите в темряві, та виявить задуми сердець, і тоді кожному хвала буде від Бога.

А те, брати, що я ото пристосував до себе й до Аполлоса - заради вас, щоб ви на нас навчилися, як сказано: «Нічого понад те, що написано»; щоб ви не неслись гордо один над одного проти іншого.

Хто бо тебе вирізняє? Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав?

Ви вже наситилися! Вже збагатилися! Без нас зацарювали! Коли б то вже зацарювали, щоб і ми разом з вами царювали!

Мені бо так здається, що Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям.

Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі розумні; ми немічні, ви ж - міцні; ви славні, ми ж без чести.

До сього часу ми голодуємо і спраглі і нагі; нас б'ють, і ми скитаємось.

Ми трудимося, працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо;

нас ганьблять, а ми з любов'ю відзиваємося; ми мов те сміття світу стали, покидьки всіх аж досі.

Не щоб осоромити вас я це пишу, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум.

Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та батьків не багато; бо я вас породив через Євангелію в Христі Ісусі.

Отож благаю вас: Будьте моїми послідовниками.

Власне, тому я і послав вам Тимотея, мою улюблену і вірну в Господі дитину; він нагадає вам мої в Христі дороги, як я навчаю скрізь у кожній Церкві.

Деякі загорділи, наче б я не мав прийти до вас уже більше.

Але я незабаром до вас прийду, коли Господня на те воля, і спізнаю не слова загорділих, а й силу.

Бо царство Боже не у слові, а в силі.

Що ви хочете? Щоб я прийшов до вас із палицею, - чи з любов'ю та духом лагідности?