Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша!
Твої оченятка, немов ті голубки, глядять з-за серпанку твого!
Твої коси немов стадо кіз, що хвилями сходять з гори Гілеадської!

Твої зубки немов та отара овець пообстриганих, що з купелю вийшли, що котять близнята, і між ними немає неплідної…

Твої губки немов кармазинова нитка, твої устонька красні, мов частина гранатного яблука скроня твоя за серпанком твоїм!

Твоя шия немов та Давидова башта, на зброю збудована: тисяча щитів повішена в ній, усе щити лицарів!

Два перса твої мов ті двоє близнят молодих у газелі, що випасуються між лілеями…

Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, піду я собі на ту миррину гору й на пагірок ладану…

Уся ти прекрасна, моя ти подруженько, і плями нема на тобі!

Зо мною з Лівану, моя наречена, зо мною з Лівану ти підеш!
Споглянеш з вершини Амани, з вершини Сеніру й Гермону, з леговища левів, з леопардових гір.

Забрала ти серце мені, моя сестро, моя наречена, забрала ти серце мені самим очком своїм, разочком одненьким намиста свого!…

Яке любе кохання твоє, о сестрице моя, наречена!
Скільки ліпше кохання твоє за вино, а запашність олив твоїх за всі пахощі!…

Уста твої крапають мед щільниковий, моя наречена, мед і молоко під твоїм язичком, а пахощ одежі твоєї як ліванські ті пахощі!

Замкнений садок то сестриця моя, наречена моя замкнений садок, джерело запечатане…

Лоно твоє сад гранатових яблук з плодом досконалим, кипри із нардами,

нард і шафран, пахуча тростина й кориця з усіма деревами ладану, мирра й алое зо всіма найзапашнішими пахощами,

ти джерело садкове, криниця живої води, та тієї, що плине з Ливану!…

Прокинься, о вітре з півночі, і прилинь, вітре з полудня, повій на садок мій: нехай потечуть його пахощі!
Хай коханий мій прийде до саду свого, і нехай споживе плід найкращий його!…