Ти заповідав мені збудувати храм на твоїй святій горі | і жертовник у місті, де ти перебуваєш, | образ намету святого, який ти був споконвіку приготував.

З тобою мудрість, яка твої діла знає, | яка була приявна, коли ти творив світ, | яка відає, що твоїм очам приємне | і що за твоїми заповідями праведне.

Зішли її з твого святого неба, | пошли її від твого престолу слави, | щоб була при мені й трудилась, | щоб я пізнав, що тобі любе.

Вона бо все знає й розуміє, | вона мене водитиме в моїх чинах мудро | і мене берегтиме у своїй славі.

Тоді мої діла будуть тобі вгодні, | і я судитиму народ твій справедливо, | стану гідний престолу батька мого.

Яка бо людина може пізнати волю Божу? | Або хто може збагнути, чого Господь хоче?

Бож міркування смертних нужденні, | непевні задуми наші;

бо тлінне тіло обтяжує душу, | і земне шатро придавлює вельми клопітливий дух.

Ми ледве відгадуємо те, що на землі, | з трудом знаходимо те, що в руках наших, | - а хто дослідить те, що на небі?

Волю ж твою хто знав би, якщо б ти не дав мудрости | і не зіслав з висот твого святого Духа?

Так випрямлено стежки тих, що живуть на землі, | і так навчились люди того, що тобі довподоби, | і мудрістю вони спаслися.»