Старий Заповіт:
Бут.
Вих.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Рут.
1Сам.
2Сам.
1Цар.
2Цар.
1Хр.
2Хр.
Неем.
Тов.
Юдт.
Ест.
Йов.
Пс.
Прип.
Еккл.
Пісн.
Муд.
Сир.
Іс.
Єр.
Плач.
Лист Єр.
Вар.
Єз.
Дан.
Ос.
Йоіл.
Ам.
Овд.
Йона.
Мих.
Наум.
Ав.
Соф.
Ог.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
Новий Заповіт: Мт. Мк. Лк. Ів. Дії. Як. 1Пет. 2Пет. 1Ів. 2Ів. 3Ів. Юд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Сол. 2Сол. 1Тим. 2Тим. Тит. Фил. Євр. Об.
Новий Заповіт: Мт. Мк. Лк. Ів. Дії. Як. 1Пет. 2Пет. 1Ів. 2Ів. 3Ів. Юд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Сол. 2Сол. 1Тим. 2Тим. Тит. Фил. Євр. Об.
Скрыть
17:0
17:3
17:4
17:6
17:8
17:9
17:12
17:14
17:15
17:16
17:18
17:19
Украинский (Хоменко)
Єгипетська темрява
Справді великі суди твої і незглибимі! | Тому то свавільні душі й заблукали.
Гадавши беззаконні, що можуть люд святий гнобити, | темряви в'язні, скуті довгою ніччю, | замкнені в хатах, лежали вони | далеко від вічного Провидіння;
міркувавши бо, що можуть із своїми прихованими гріхами затаїтись | під темним серпанком забуття, | вони, сполохані страшними появами, розбіглись.
Бо закуток, де вони причаїлись, їх не охороняв від страху. | Жахливий шум лунав круг них, | і привиди сумнолиці та тужливі їм з'являлись.
Ніяка сила вогню не могла світити, | ні ясне сяйво зір | не могло тієї страшної ночі роз'яснити.
З'являлось їм тільки страховидне вогнище, яке само займалось; | для них же, наляканих, коли те видиво вже зникло з очей, | - те, на що дивились, здавалось ще гіршим.
Чаклунського вміння дитячі облуди провалились, | і порожні хвастощі мудрістю побила ганьба.
Бо ті, що обіцяли від хворої душі страхи й неспокої відігнати, | самі захворіли на сміховинну боязливість.
Бо хоч і ніщо страшне їх не лякало, | та наполохані човганням тварюк і гадюк сичанням, гинули з переляку, | не наважувалися й дивитись у повітря, | якого ніяким робом не можна уникнути.
Лукавство - боязливе, воно засуджене власним свідоцтвом, | воно під натиском- сумління завжди збільшує лихо.
Бо страх це ніщо інше, | як занехаяння допомоги, що її розум постачає.
А як менше внутрішнє сподівання, | то більшим уважається незнання причини, яка наводить муку.
Тих же, - що в ту ніч, справді безсильну, | яка вийшла з глибини немічного аду, | заснули тим самим сном, -
мучили страшні привиди, | знесилював душі занепад, | раптовий бо й нежданний страх огортав їх.
Так кожний, хто б він не був, там падав | і сидів замкнений у в'язниці без засувів.
Чи то був хлібороб, чи то чабан, | чи робітник, що працював собі окремо, | - заскочений, корився неминучій нужді: | всіх бо зв'язали одні й ті самі пута темряви.
І чи то вітер, що свище, | чи приємний спів пташок у густих гілляках, | чи шум води, що рвучко тече, | чи різкий гуркіт скель, що падають уділ,
чи тварин невидимий біг скоком, | чи звірів прелютих потужне ревіння, | чи відгомін, що відбивається в гірських проваллях, | - усе це лякало їх, і вони охлявали знемогою.
Увесь бо світ яснів блискучим світлом | і клопотавсь без перешкоди справами своїми.
Тільки глупа ніч над ними повисла, | образ пітьми, що мала прийти на них. | Та вони самі були для себе тяжчі від пітьми.