Над мертвим плач: він утратив світло; і над дурним плач: він утратив розум. Та не плач так гірко за мертвим, бо він уже спочиває; життя ж дурного - гірше від смерти.

Жалоба по мертвому - семеро днів, за дурнем же й нечестивим - всі дні їхнього віку.

Не починай з безумним довгої розмови, а й не заходь до нерозумного. Бережися його, щоб клопоту не мати й щоб не забруднитись, його дотикавшися. Уникай його, то й знайдеш спокій, і безглуздя його тобі не докучатиме.

Що бо буває тяжче від олива? Як воно зветься - хіба не - дурень?

Пісок бо, сіль і брилу заліза легше нести, ніж людину безглузду.

Бантина, добре збита на будівлю, не розійдеться під час землетрусу; отак і серце, стале в обдуманому рішенні, не захитається ні о якій порі.

Серце, оперте на розумну думку, - наче тинк піщаний на вигладженій стіні.

Жорства ота, що кладуть нагору, не може встоятись супроти вітру; то й серце полохливе при дурній раді не встоїться супроти ніякого страху.

Хто вколе в око - з нього сльози виточить; хто ж у серце вколе - почуття його виявить.

На птахів камінь кинувши, їх проганяють - закид зробивши другові, дружбу руйнують.

Хоч ти й на друга оголив меча, все ж не втрачай надії, бо поворот - можливий.

Хоч ти й на друга відкрив свого рота, все ж не лякайся, бо примирення можливе, - крім образи, зневаги, зради тайни й удару-підступу, бо таке відсторонює кожного друга.

Придбай довір'я ближнього, коли він у злиднях, бо тоді й у його достатку з ним добра зазнаєш; будь при ньому в час його скрути, тоді частку матимеш у його спадщині.

Пара й дим із печі вогневі передує - так кровопролиттю передують образи.

Друга я не посоромлюсь боронити, і ховатись від нього не буду.

А спіткає мене якесь лихо з-за нього, то й кожен, те почувши, його стерегтиметься.

Хто бо поставить на мого рота сторожу, і на губи мені - належну печать, аби не впав я з-за них, і мене не погубив мій язик!