Ясно, що ні! Треба визнати радше, що Бог правдомовний, а кожний чоловік брехливий, як написано: «Щоб ти оправдався у твоїх словах і переміг, коли будуть тебе судити.»

Коли ж наша неправедність виявляє Божу праведність, то що скажемо? Чи ж Бог є несправедливий - по-людському говорю! - коли наводить гнів свій?

Зовсім ні! Бож як би Бог мав світ судити?

Та коли Божа правда моєю неправдою більше сяє, йому на славу, то нащо мене ще як грішника судити?

Чому ж тоді деякі нас очорнюють і деякі говорять, нібито ми кажемо: «Робімо зло, щоб із нього вийшло добро»? На таких суд справедливий.

То що ж? Маємо перевагу? Зовсім ні! Бож ми перед тим обвинуватили юдеїв і греків, що вони всі під гріхом,

як написано: «Немає справедливого, ані одного!

Немає тямущого, немає, хто шукав би Бога.

Усі з дороги збилися, зробилися нікчемні! Немає, хто добро творив би, ані одного!

Їхнє горло - гріб відкритий, до обману язик їх схильний, отрута гадюча у них під губами.

Уста у них прокльонів повні і гіркоти.

Щоб проливати кров, швидкі їхні ноги.

На їхніх дорогах злидні і руїна.

Вони не відають дороги миру.

Немає Божого остраху у них перед очима.»

Ми ж знаємо, що все, що закон говорить, тим, які під законом, говорить, щоб усякі уста замкнулись і щоб увесь світ визнав себе винним перед Богом,

бо ніхто не оправдається перед ним ділами закону: законом бо гріх пізнається.

Тепер же без закону з'явилася Божа справедливість, засвідчена законом і пророками;

справедливість Божа через віру в Ісуса Христа для всіх, хто вірує, бо нема різниці.

Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої,

і оправдуються даром його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі:

якого видав Бог як жертву примирення, в його крові, через віру, щоби виявити свою справедливість відпущенням гріхів колишніх,

за час довготерпіння Божого, щоби виявити свою справедливість за нинішнього часу, - щоб він був справедливий і усправедливлював того, хто вірує в Ісуса.

Де ж тоді хвальба? Вона виключена. - Яким законом? Діл? Ні, але законом віри.

Бо ми вважаємо, що чоловік оправдується вірою, без діл закону.

Хіба Бог - тільки юдеїв, а не й поган? Авжеж, і поган,

бо є лиш один Бог, що оправдує обрізаних завдяки вірі і необрізаних через віру.

То, значить, вірою ми касуємо закон? Ні, навпаки, ми його стверджуємо.

Оправдання людини: примирення з Богом 1-4; надія на спасіння 5-11; первородний гріх 12-21

Оправдані ж вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа,

через якого ми вірою одержали доступ до тієї ласки, що в ній стоїмо і хвалимося надією на славу Божу.

Та й не тільки це, але ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість,

терпеливість - досвід, а досвід - надію.

Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний.

Христос бо, тоді як ми були ще безсилі, у свою пору, помер за безбожних.

Воно навряд чи хто за праведника вмирає; бо за доброго, може, хтось і відважився б умерти.

Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками.

Отож, тим більш тепер, оправдані його кров'ю, ми спасемося ним від гніву.

Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося його життям.

І не тільки те, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, через якого ми тепер одержали примирення.

Тим то як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили;

бо і до закону гріх був у світі, але гріх не рахується, коли нема закону;

одначе смерть панувала від Адама аж до Мойсея і над тими, що не згрішили подібним переступом Адама, що є образ того, що мав прийти.

Та не так воно з провиною, як з даром ласки. Бо коли через переступ одного померло багато, то тим більше ласка Божа і дар через ласку одного чоловіка, Ісуса Христа, щедро вилились на багатьох.

І не так воно є з даром, як із провиною одного грішника: бо суд по одній провині приносить засуд, а дар ласки по багатьох провинах - оправдання.

Бо коли через переступ одного смерть царювала завдяки (чинові цього) одного, то тим більш ті, що одержують щедро ласку і дар оправдання, царюватимуть у житті через одного Ісуса Христа.

І, таким чином, як через переступ одного на всіх людей прийшов засуд, так через чин справедливости одного на всіх людей приходить життєдайне оправдання.

Бо як через непослух одного чоловіка багато людей стали грішниками, так через послух одного багато людей стане праведними.

Закон же прийшов, щоб збільшився переступ, а де збільшився гріх, там перевершила ласка,

щоб, як панував гріх зо смертю, так панувала і ласка через оправдання на вічне життя, через Ісуса Христа, Господа нашого.

Закон і ласка - немов подружжя 1-6; закон і гріх 7-13; боротьба тіла з духом 14-20; перемога завдяки ласці 21-25

Хіба не знаєте, брати, - я тим говорю, які знають закон, - що закон панує над людиною, поки вона живе?

Отак і заміжня жінка, поки живе чоловік, зв'язана (з ним) законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка.

Тим то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелюбницею, якщо стане (жінкою) іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від закону і не буде перелюбницею, якщо стане (жінкою) іншому чоловікові.

Так само й ви, мої брати, умерли для закону тілом Христовим, щоб належати іншому, воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові.

Бо, коли ми були в тілі, гріховні пристрасті, (розбуджені) законом, діяли в членах наших, щоб приносити плід смерти.

Тепер же ми звільнені від закону, умерши для того, що нас тримало, немов в'язнів, щоб служити в обновленні духа, а не згідно з старим законом.

Що ж скажемо? Що закон - гріх? Борони, Боже! Але я не знав гріха, як тільки через закон: бож я не знав би пожадливости, коли б закон не наказав: «Не пожадай!»

Гріх же, взявши привід від заповіді, підняв у мені всяку пожадливість, бо без закону гріх - мертвий.

І я колись жив без закону. Та коли прийшла заповідь, гріх ожив,

а я умер; так то заповідь, що мала б бути мені на життя, стала мені на смерть.

Бо гріх, узявши привід від заповіді, звів мене і вбив нею.

Все ж таки закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра.

Значить, те, що добре, принесло мені смерть? Ніколи! Але гріх, щоб показати себе, що він гріх, послуговуючись добром, завдав мені смерть, щоб гріх, завдяки заповіді, виявив свою надмірно грішну силу.

Адже знаємо, що закон духовий, а я тілесний, запроданий під гріх.

Бо, що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю.

Коли ж роблю те, чого не хочу, то я згоджуюсь із законом, що він добрий.

Тепер же то не я те чиню, а гріх, що живе в мені.

Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то - ні;

бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу.

Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені.

Отож знаходжу (такий) закон, що, коли я хочу робити добро, зло мені накидається;

мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий,

але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах.

Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерти?

Дяка хай буде Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, то я сам служу умом законові Божому, а тілом - законові гріха.