Азбука веры » Біблія » Приповiстi » гл.17

Приповiстi, Глава 17

Толкования

Толкования главы

17:0

17:1

см.:Притч.15:17;

17:2

см.:Сир.10:28;

17:3

см.:Притч.27:21;Сир.2:5;Иер.17:10;

17:4

17:5

см.:Притч.14:31;

17:6

см.:Пс.127:6;2Тим.1:5;

17:7

17:8

17:9

см.:Притч.10:12;Сир.6:5;

17:10

17:11

17:12

17:13

см.:Втор.32:35;1Пет.3:9;Рим.12:17:19;1Фес.5:15;

17:14

17:15

см.:Притч.24:24;Ис.5:23;

17:16

17:17

см.:Притч.18:25;Сир.12:8-9;

17:18

см.:Притч.6:1;Притч.11:15;

17:19

см.:Притч.6:14;

см.:Притч.15:20;

см.:Притч.15:13;

см.:Притч.21:14;

см.:Еккл.2:14;Еккл.8:1;

17:25

см.:Притч.15:20;

17:26

17:27

см.:Иак.1:19;

17:28

Украинский (Хоменко)

Языки

Приповідки Соломона про мудрого й дурного, про чесноти й пороки від 10 до 22 глави, 16 стиха

Ліпше шматок хліба та мир до нього, | ніж хата, повна жертвенного м'яса, та незгода.

Розумний слуга старшує над ганебним сином, | - з братами він розділить спадщину.

Як горно срібло, а вогонь золото, | так Господь випробовує серце.

Злочинець уважний на згубну мову, | а брехун прислухається до лукавого язика.

Хто з бідного сміється, той його Творця зневажає; | і хто нещастю радий, той не уникне кари.

Вінець старих людей - сини синів; | слава ж дітей - їхні батьки.

Не личить дурневі наказуюча мова, | тим менше князеві - уста брехливі.

Гостинець - самоцвіт для того, хто його має: | куди б не обернувсь він, матиме щастя.

Хто провину покриває - той любови шукає; | хто ж її згадує в розмові, той друзів розділяє.

Більше картання проймає розумного, | аніж дурного сто ударів.

Лихий шукає тільки заколоту, | тож на нього посланий буде жорстокий ангел.

Ліпше наштовхнутись на ведмедицю, в якої відібрано ведмежат, | аніж на дурня, коли він шаліє.

Хто за добро злом платить, | від хати того зло не відійде.

Почати сварку - немов випустити воду: | покинь спір, заки зчиниться сварка.

І той, хто винного виправдує, і той, хто праведника обвинувачує, | обидва вони огидні Господеві.

Навіщо гроші в руках дурня? | Щоб мудрости купити? Таж у нього розуму нема.

Друг любить протягом усього часу; | він братом буде, коли спаде нещастя.

Не має глузду той, хто зобов'язується | і дає запоруку перед ближнім.

Хто любить рани, той любить сварку; | а хто нахабний, той занепаду шукає.

Підступне серце добра не знаходить; | язик лукавий у біду потрапляє.

Хто народжує дурня - собі на журбу народжує; | тим то батько дурного радощів не знає.

Веселе серце - ліки добрі; | а дух прибитий висушує й кості.

Гостинці з пазухи бере безбожний, | щоб скривити стежки правосуддя.

Мудрість у розумного перед очима, | дурного ж очі на край землі несуться.

Безумний син своєму батькові досада, | і гіркота тій, що його вродила.

Карати справедливого не добре, | як і бити благородного за правоту.

Хто в словах здержливий, той має знання, | і розумний той, у кого кров холодна.

І дурень, як мовчить, здається мудрим, | і розважливим, як стулить губи.