й сказав цареві: «Нехай цар живе повіки! Як же не бути смутним моєму обличчю, коли місто, де гроби батьків моїх, зруйноване й брами його спалені вогнем!»

І сказав цар до мене: «Чого ж ти просиш?» Тут я помолився Богові неба

і сказав цареві: «Коли цареві довподоби й коли слуга твій тобі вгодний, пошли мене в Юдею, в місто, де гроби батьків моїх, щоб я відбудував його.»

І сказав мені цар: із царицею, що сиділа коло нього: «Скільки триватиме твоя подорож, і коли ти повернешся?» Тож припало до серця цареві послати мене, і я означив йому час.

Далі сказав я цареві: «Коли цареві довподоби, нехай дадуть мені листи до начальників заріччя, щоб вони мене пропустили, доки не дійду до Юдеї,

та й лист до Асафа, царського лісничого, щоб дав мені дерева на колоди для брам у твердині, що при храмі, на міські мури та на дім, в якому буду жити. І дав мені цар, бо добродійна рука мого Бога була надо мною.

От і прийшов я до начальників заріччя і передав їм царські листи. А цар післав зо мною військових начальників і кіннотчиків.

Коли зачули про те Санбаллат із Хорону й Товія, слуга аммонський, велика досада пойняла їх, що от прийшов хтось піклуватися про добро синів Ізраїля.

Прийшов я в Єрусалим і пробув там три дні.

Тоді ж устав я вночі, ще й кілька чоловік зо мною, та не казав я нікому, що поклав мені Бог мій на серце зробити для Єрусалиму. Скотини ж не було ніякої при мені, крім тієї скотини, на якій я їхав.

Я вирушив уночі через Долинні ворота до Драконової криниці та до Гнояних воріт, і оглянув мури Єрусалиму, що були в руїнах, а його ворота були спалені вогнем.

Далі прийшов до Джерельних воріт і до царської саджавки, але там не було місця перейти для скотини, що була підо мною.

Отак уночі, долиною, піднявсь я вгору, оглядаючи мур. По тому ж завернув і проїхав через Долинні ворота й повернувся.

А старшини не знали, куди то я ходив і що я робив; ні юдеям, ні священикам, ні вельможам, ні старшинам, ні іншим, що робили цю роботу я до того часу нічого не повідав.

Потім же сказав я їм: «Бачите, в яких ми злиднях, як Єрусалим зруйнований та як брами його спалені вогнем. Нумо ж, відбудуймо єрусалимський мур, щоб не бути нам більш посміховищем.»

Оповів я їм про добродійну руку Бога мого, що була надо мною, а й про те, що цар мені сказав був. А вони вго лос: «Берімся до будови!» І заповзя лися завзято до цього доброго діла.

Як зачули про це Санбаллат із Хорону й Товія, слуга аммонський, та араб Гешем, то стали з нас сміятись і говорили про нас із погордою: «Що то ви робите? Хочете збунтуватись проти царя?»

Тоді я у відповідь їм: «Бог неба - він нам сприятиме; ми ж, його слуги, беремось до будови, а ви не маєте ні частки, ні права, - ані й згадки про вас в Єрусалимі!»

Робота відбувається далі, не зважаючи на перешкоди

Як почули Санбаллат, і Товія, і араби, й аммонії, й ашдодії, що поправа єрусалимських мурів іде наперед, і що проломи вже загулюються, то обурилися вельми

й змовились усі разом піти війною на Єрусалим і вчинити заколот у ньому.

Та ми стали молитись до Бога нашого й ставили сторожу день і ніч для охорони проти них.

Але юдеї казали: «Немає сили в носіїв, а румовищ багато. Ми не спроможні мур відбудувати.»

Вороги ж наші говорили: «І не знатимуть, і не побачать нічого, як ми вдеремось посеред них, повбиваємо їх і спинимо роботу.»

Коли ж юдеї, що жили міде ними, приходили разів з десять з усіх сторін і казали нам, що ті задумують на нас напасти,

я поставив на низинах за муром, на відкритих місцях, народ за їхніми родинами, з мечами, списами та луками.

Тоді я зробив перегляд і промовив до значних, до старшин і до решти народу: «Не лякайтесь їх, пам'ятайте про Господа великого та страшного й бийтеся за своїх братів, за своїх синів і за своїх дочок, за своїх жінок та за свої хати.»

Отож, як зачули наші вороги, що ми дізнались, і що Бог звів задум їхній нінащо, то всі ми повернулися до муру, кожен до своєї роботи.

Тож від того дня половина моїх людей робила роботу, а друга половина тримала списи, щити, луки та панцері, старшини ж стояли позад усього дому Юди.

Ті, що будували мур, і ті, що носили тягарі, були озброєні; однією рукою робили роботу, а однією тримали зброю.

Кожен, хто будував, мав меч, прив'язаний до боку, і так будували. Коло мене ж стояв сурмач.

Сказав я до значних, до старшин і до решти народу: «Робота велика й розтягнена, і ми розсіяні по мурі, один від одного далеко;

тож де тільки почуєте звук сурми, на те місце збирайтесь до нас. Бог наш буде за нас воювати.»

Отак робили ми роботу, і половина з нас тримала спис від досвітків і аж до появи зірок.

Того ж самого часу сказав я ще народові: «Кожний нехай ночує зо своїм слугою в Єрусалимі, і таким робом вони вночі для нас будуть вартою, а вдень робитимуть.»

Ні я, ні брати мої, ні мої слуги, ні сторожа коло мене, - ніхто з нас не скидав з себе одежі; в кожного в руці був меч.