Якже настала субота, він почав навчати у синагозі; багато з тих, що його слухали, дивувались, кажучи: "Звідкіль оте в нього? Що то за мудрість, що йому дана, і такі чуда, що діються його руками?

Хіба ж він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона? І сестри його - хіба не тут між нами?" І брали йому це за зле.

Але Ісус промовив до них: "Нема пророка без пошани, - як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі."

І неспроможен був створити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки;

і вражений був їхньою невірою. І ходив кругом по селах, і навчав.

І покликав дванадцятьох і заходився їх посилати по двох, даючи їм владу над нечистими духами.

І наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу, крім палиці самої, - ні хліба, ні торбини, ані грошей у гаманець;

щоб обувались у сандалі й не вдягались у дві одежі.

І говорив їм: "До якого б дому ви тільки зайшли, там перебувайте, аж поки не вийдете звідти.

А коли в якомусь місці вас не приймуть і не слухатимуть вас, то, виходивши звідтіль, обтрусіть порох із ваших підошов - на свідоцтво їм."

Вони, вийшовши, проповідували покаяння,

і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали.

І зачув цар Ірод, - бо ім'я його стало явним, - і казав, що Йоан Христитель воскрес із мертвих, тим то й чуда діються з-за нього.

Інші ж твердили: "То - Ілля!" - а ще інші: "То пророк - один із пророків!"

Зачувши про те Ірод, мовив: "То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих."

Бо той Ірод послав був схопити Йоана і зв'язав його в темниці з-за Іродіяди, жінки Филипа, свого брата, - бо оженився був з нею.

Йоан же казав Іродові: "Не личить тобі мати жінку брата твого."

Іродіяда ж лютилась на нього й убити його бажала, та не могла,

бо Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче.

Як же настав сприятливий день, коли то Ірод на день своїх народин споряджав бенкет для своїх вельмож, тисячників та знатних галилейських,

увійшла дочка тієї Іродіяди, танцювала й догодила Іродові та гостям. Цар сказав дівчині: "Проси в мене чого бажаєш, - я дам тобі!"

Ще й присягнув їй: "Чого б ти тільки в мене просила, - дам тобі, хоч би й половину мого царства."

Вийшла вона та й до своєї матері каже: "Чого маю просити?" Вона ж відповіла: "Голову Йоана Христителя!"

І негайно, увійшовши притьмом до царя, попросила дівчина: "Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Йоана Христителя."

Вельми засмутився цар, та з-за присяги та з огляду на гостей не хотів їй відмовити.

Тож послав цар відразу прибічника, наказавши йому принести голову Йоана. Пішов той, стяв його у в'язниці,

приніс його голову на полумиску й подав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй.

Учні ж його, довідавшись про те, прийшли й узяли його тіло та поклали його у гробі.

Апостоли ж зійшлися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали.

Він їм і каже: "Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи." Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити.

І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні.

Але бачили їх, як вони відпливали, й багато впізнали їх, тож пішки збіглись туди з усіх міст та й випередили їх.

Вийшовши Ісус, побачив силу народу - і змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало.

А коли була вже пізня година, приступили до нього його учні й кажуть: "Місце самотнє тут, та й час уже пізній.

Відпусти їх, хай собі підуть в околишні слободи й села та куплять собі щось із'їсти."

А він у відповідь їм: "Дайте ви їм їсти." Ті йому й кажуть: "Чи не піти нам та купити хліба за двісті динаріїв і дати їм спожити?"

Він і же каже їм: "Скільки хлібів маєте? Підіть та подивіться." Розвідались вони і кажуть: "П'ять, ще й дві риби."

Тоді він повелів їм посадити всіх гуртками на моріжку.

І посідали гуртками по сотнях та півсотнях.

Узяв він п'ять хлібів і дві риби та й, поглянувши на небо, поблагословив, розломив хліби й став роздавати учням, щоб клали перед тими. А й дві риби розділив між усіма.

І їли всі - й наситились.

І назбирали кусків хліба повних дванадцять кошиків, ще й рештки риби.

Тих же, що їли хліби, було п'ять тисяч чоловік!

І відразу ж спонукав своїх учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, - поки він відпустить народ.

Відпустивши ж їх, пішов на гору помолитись.

Як настав вечір, човен був посеред моря, а він сам один на землі.

Коли ж побачив, як вони, веслувавши, втомились, - вітер бо їм був противний, - то близько четвертої сторожі ночі подався до них, простуючи морем, - хотів обминути їх.

Вони ж, побачивши, як він ступає морем, гадали, що то примара, та й закричали.

Усі бо уздріли його й занепокоїлись. Він же вмить заговорив до них, мовивши: "Будьте ж мужні: це я, не бійтесь!"

І ввійшов до них у човен, - й ущух вітер. І вони в собі вельми здумілись, - понад міру,

бо не розуміли чуда з хлібами - серце їхнє було нечуйне.

І, перепливши, прибули вони в землю Генезаретську й причалили.

А коли вийшли з човна, люди зараз же його впізнали

і розбіглися по всій країні та почали приносити хворих на ліжках, де тільки чули, що він перебуває.

І куди він тільки приходив, - у села чи міста, чи в слободи, - клали на майданах хворих і просили його про змогу бодай доторкнутися краю його одежі; і хто тільки торкавсь його, ставав здоровий.

Друге помноження хлібів 1-10; Ісус викриває фарисеїв 11-21; оздоровлення сліпого 22-26; Петро визнає Ісуса Христом 27-30; Ісус закликає нести хрест 31-38.

За тих днів, як знову була сила народу, їсти ж не мали що, то закликав учнів і каже їм:

"Шкода мені люду, - ось уже три дні перебуває зо мною, а не має що їсти.

Коли відпущу голодних додому, ослабнуть дорогою; деякі бо з них поприходили здалека."

Тож відказали йому учні його: "З чого й хто міг би нагодувати їх хлібом ось тут у пустелі?"

Він же спитав їх: "Скільки маєте хлібів?" "Сім", - відказали ті.

Тоді повелів він народові сісти на землю і, взявши сім хлібів та воздавши хвалу, поламав їх та й дав своїм учням, щоб роздавали, і вони роздали народові.

Мали й дещо риб, тоді поблагословив і їх і наказав теж роздати.

І вони їли й наситились, ще й поназбирали полишених куснів аж сім кошиків;

було ж їх із чотири тисячі. І відпустив їх.

А ввійшовши відразу в човен із своїми учнями, прибув у Далманутський край.

Тоді вийшли фарисеї й завели з ним суперечку - вимагали від нього знаку з неба, ставивши його на пробу.

Зідхнув же він з усього свого духу та й каже: "Чого бо це поріддя домагається знаку? Істинно кажу вам: Не дасться отому поріддю знаку!"

І покинувши їх, знову сів у човен і поплив на той бік.

Учні ж забули взяти хліба - мали з собою лиш один хліб у човні.

І наказував їм, кажучи: "Глядіть, бережіться фарисейської закваски та закваски Іродової!"

І стали перемовлятись про те, що не мають хліба.

Ісус, довідавшись про те, каже до них: "Чого перемовляєтесь про те, що хліба у вас нема? Невже ж іще не збагнули, не второпали? Невже ж іще у вас нечуле серце?

Маючи очі - не бачите? Маючи вуха - не чуєте? Не пам'ятаєте,

як я ламав п'ять хлібів на п'ять тисяч? Скільки ви повних кошиків із куснями зібрали?" - "Дванадцять" - кажуть йому.

"А коли я помножив сім хлібів на чотири тисячі, скільки ви повних кошиків із куснями зібрали?" - "Сім", - кажуть.

І він сказав їм: "То й ще не розумієте?"

Приходять же вони у Витсаїду, і ось приводять йому сліпого та й просять його, щоб його доторкнувся.

Узявши ж сліпого за руку, вивів він його за село і, слиною помазавши йому очі, поклав на нього руки та й спитав його: "Чи бачиш щонебудь?"

Глянув той і каже: "Бачу людей, - наче б дерева ходячі!"

Тоді знову поклав він йому на очі руки і той прозрів, і одужав, і почав бачити усе і здалека, і чітко.

І послав його додому, кажучи: "Навіть у село не входь."

І пішов Ісус із своїми учнями до сіл Филипової Кесарії, і дорогою розпитував учнів своїх, мовивши до них: "За кого мене люди мають?"

Ті йому й відказали: "Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, а ще інші за котрогось із пророків."

"А ви, - спитав їх, - що кажете про мене: хто я?" Озвавсь Петро та й каже до нього: "Ти - Христос."

Але наказав їм гостро, щоб нікому не говорили про нього.

І він узяв навчати їх, що Синові Чоловічому багато треба вистраждати, а й відцураються його старші, первосвященики та книжники, буде він убитий, по трьох же днях воскресне.

А говорив про це відкрито. Тоді Петро, взявши його набік, заходився йому докоряти.

Він же, обернувшись і глянувши на своїх учнів, скартав Петра і сказав: "Геть від мене, сатано! Бо гадаєш ти не про те, що Боже, лише про те, що людське."

І прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: "Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною.

Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе.

Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу?

Що бо людина може дати взамін за власну душу?

Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами."