Азбука веры » Біблія » Вiд Марка » гл.5

Вiд Марка, Глава 5

Толкования

Толкования главы

5:1

см.:Мф.8:28;Лк.8:26;

5:2

5:3

5:4

5:5

5:6

5:7

5:8

5:9

5:10

5:11

5:12

5:13

5:14

5:15

5:16

5:17

5:18

5:19

5:20

5:21

5:22

5:23

5:24

5:25

см.:Мф.9:20;

5:26

5:27

5:28

5:29

5:30

см.:Лк.8:45;

5:31

5:32

5:33

5:34

5:35

см.:Лк.8:49;

5:36

5:37

5:38

5:39

5:40

5:41

5:42

5:43

Украинский (Огієнко)

Языки

І на другий бік моря вони прибули, до землі Гадаринської.

І як вийшов Він із човна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних печер, що мав духа нечистого.

Він мешкання мав у гробах, і ніхто й ланцюгами зв́язати не міг його,

бо часто кайданами та ланцюгами в́язали його, але він розривав ланцюги та кайдани торощив, і ніхто не міг угамувати його.

І він повсякчас перебував день і ніч у гробах та в горах, і кричав, і бився об каміння…

А коли він Ісуса побачив здалека, то прибіг, і вклонився Йому,

і закричав гучним голосом, кажучи: Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього?
Богом Тебе заклинаю, не муч Ти мене!

Бо сказав Він йому: Вийди, душе нечистий, із людини!

І запитав Він його: Як тобі на ім́я?
А той відповів: Леґіон мені ймення багато бо нас.

І він Його дуже просив, щоб їх не висилав із тієї землі.

Пасся ж там на горі гурт великий свиней.

І просилися демони, кажучи: Пошли нас у свиней, щоб у них ми ввійшли.

І дозволив Він їм.
І повиходили духи нечисті, і в свиней увійшли.
І гурт кинувся з кручі до моря, а було зо дві тисячі їх і вони потопилися в морі…

А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили.
І повиходили люди побачити, що сталось.

І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав леґіона, убраний сидів, і при умі, і полякались вони…

Самовидці ж їм розповіли, що сталося з тим біснуватим, також про свиней.

І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього краю.

А як Він сів до човна, то біснуватий став просити Його, щоб залишитися з Ним.

Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: Іди до дому свого, до своїх, і їм розповіж, які речі великі Господь учинив тобі, і як змилувався над тобою!

І пішов він та в Десятимісті зачав проповідувати, які речі великі Ісус учинив йому.
І всі дивувались!

І коли переплив Ісус човном на той бік ізнов, то до Нього зібралось багато народу.
І був Він над морем.

І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому,

і дуже благає Його та говорить: Моя дочка кінчається.
Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила!…

І пішов Він із ним.
За Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього.

А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була,

що чимало натерпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого,

як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп іззаду, і доторкнулась до одежі Його…

Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю…

І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги!

І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила.
І Він до народу звернувся й спитав: Хто доторкнувсь до Моєї одежі?

І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ, а питаєшся: Хто доторкнувся до Мене?

А Він навкруги поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце.

І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй.
І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла…

А Він їй сказав: Твоя віра, о дочко, спасла тебе;
іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!

Як Він ще говорив, приходять ось від старшини синагоги та й кажуть: Дочка твоя вмерла;
чого ще турбуєш Учителя?…

А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги: Не лякайсь, тільки віруй!

І Він не дозволив іти за Собою нікому, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова.

І приходять у дім старшини синагоги, і Він бачить метушню та людей, що плакали та голосили.

А ввійшовши, сказав Він до них: Чого ви метушитеся та плачете?
Не вмерло дівча, але спить!

І вони насміхалися з Нього.
А Він усіх випровадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча.

І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: Таліта, кумі що значить: Дівчатко, кажу тобі встань!

І в ту мить підвелося й ходило дівча;
а років мало з дванадцять.
І всі зараз жахнулися з дива великого!…

А Він наказав їм суворо, щоб ніхто не довідавсь про це.
І дати їй їсти звелів.