І знову почав Він навчати над морем.
І зібралось до Нього багато народу, так що Сам Він до човна на морі ввійшов і сидів, а народ увесь був на землі покрай моря.

І багато навчав Він їх притчами, і в науці Своїй їм казав:

Слухайте, вийшов сіяч ось, щоб сіяти.

І як сіяв, упало зерно одне край дороги, і налетіли пташки, і його повидзьобували.

Друге ж упало на ґрунт кам́янистий, де не мало багато землі, і негайно зійшло, бо земля неглибока була;

а як сонце зійшло то зів́яло, і, коріння не мавши, усохло.

А інше впало між терен, і вигнався терен, і його поглушив, і плоду воно не дало.

Інше ж упало на добрую землю, і дало плід, що посходив і ріс;
і видало втридцятеро, у шістдесят і в сто раз.

І сказав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!

І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма про цю притчу.

І Він їм відповів: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах,

щоб оком дивились вони і не бачили, вухом слухали і не зрозуміли, щоб коли вони не навернулися, і відпущені будуть гріхи їм!

І Він їх запитав: Ви не розумієте притчі цієї?
І як вам зрозуміти всі притчі!

Сіяч сіє слово.

А котрі край дороги, де сіється слово, це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них.

Так само й посіяні на кам́янистому ґрунті, вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його,

та коріння не мають у собі й непостійні;
а згодом, як утиск або переслідування наступає за слово, вони спокушаються зараз.

А між терен посіяне, це ті, що слухають слово,

але клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять, та й заглушують слово, і плоду воно не дає.

А посіяне в добрую землю це ті, що слухають слово й приймають, і родять утридцятеро, у шістдесят і в сто раз.

І сказав Він до них: Чи світильника приносять на те, щоб поставити його під посудину, чи може під ліжко?
А не щоб поставити на свічнику?

Бо немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде наяв.

Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!

І сказав Він до них: Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відміряють вам, і додадуть вам.

Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.

І сказав Він: Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насіння,

і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає він, як.

Бо родить земля сама з себе: перше вруна, потім колос, а тоді повне збіжжя на колосі.

А коли плід доспіє, зараз він посилає серпа, бо настали жнива.

І сказав Він: До чого прирівняємо Царство Боже?
Або в якій притчі представим його?

Воно як те зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі земні насіння.

Як посіяне ж буде, виростає, і стає над усі зілля більше, і віття пускає велике таке, що кублитись може в тіні його птаство небесне.

І такими притчами багатьома Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати.

І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.

І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: Переплиньмо на той бік.

І, лишивши народ, узяли із собою Його, як у човні Він був;
і інші човни були з Ним.

І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився!

А Він спав на кормі на подушці…
І вони розбудили Його та й сказали Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?…

Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: Мовчи, перестань!
І стих вітер, і тиша велика настала…

І сказав Він до них: Чого ви такі полохливі?
Чому віри не маєте?

А вони налякалися страхом великим, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?