кажучи їм: "Ідіть у село, що перед вами, і скоро ввійдете у нього, знайдете прив'язане осля, на яке ніхто з людей ще не сідав. Відв'яжіть і приведіть його.

А коли вам хтонебудь скаже: Що то ви робите? - відкажіть: Господь його потребує, - тож негайно відішле його назад сюди.

Пішли ті і знайшли осля, прив'язане коло дверей, знадвору, на роздоріжжі, - і відв'язали.

Деякі ж із тих, що там стояли, сказали їм: "Що робите, що ото осля відв'язуєте?"

Ті їм відповіли, як сказав Ісус, тож їх відпущено.

І приводять осля до Ісуса, кладуть на нього свою одежу, і всів він на нього.

А многота стелила свою одіж на дорозі, інші ж - віття, нарізане в полі.

Ті, що йшли попереду, і ті, що слідували ззаду, викликували: "Осанна!

Благословен, хто приходить в ім'я Господнє! Благословенне грядуче царство батька нашого Давида. Осанна на висоті!"

І ввійшов у Єрусалим, у храм, і оглянув усе, а що було вже пізно, то вийшов з дванадцятьма у Витанію.

Наступного дня, коли вони виходили з Витанії, зголоднів.

Побачивши здалека смоковницю, вкриту листям, приступив, чи часом не знайде чогось на ній, та, підійшовши до неї, окрім листя, не знайшов нічого, бо ще не була пора смоков.

І озвавшися, промовив до неї: "Нехай ніхто повіки не споживає плоду з тебе!" А учні його чули це.

І приходять вони в Єрусалим, і, ввійшовши у храм, Ісус взявся виганяти тих, що продавали й купували в храмі; перекинув столи міняйлів та ослони тих, що продавали голубів,

а й не дозволив, щоб хтось будь-що переносив через храм.

Навчав він їх і казав їм: "Хіба не написано: Дім мій домом молитви назоветься для усіх народів? А ви з нього зробили печеру розбійників!"

Почули це первосвященики й книжники та й шукали, як його погубити, але боялися його, бо ввесь народ подивляв його повчання.

Увечері ж вийшов поза місто.

Проходивши ж тудою вранці, вони побачили смоковницю, всохлу від кореня.

Тоді Петро, згадавши, каже йому: "Учителю, дивися, смоковниця, що ти прокляв, усохла."

Ісус же у відповідь сказав їм: "Майте віру в Бога.

Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: Двигнись і кинься у море, та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, - то буде йому так.

Тому й кажу вам: Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, - і буде вам так.

І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте щось проти когонебудь, щоб і Отець ваш, який у небі, простив вам провини ваші.

Коли ж ви не простите, то й Отець ваш, який у небі, не простить провин ваших."

І прийшли знов у Єрусалим. І коли він ходив у храмі, підійшли до нього первосвященики й книжники та старші

й кажуть до нього: "Якою владою чиниш таке? Хто дав тобі владу це робити?"

Ісус же відказав їм: "Спитаю я вас одну річ; дайте мені відповідь, то і я скажу вам, якою владою я це чиню.

Йоанове хрищення було з неба чи від людей? Відповіжте мені."

Вони почали міркувати між собою й говорити: Якщо відповімо: З неба, - то скаже: Чому ж ви не повірили йому?

А скажемо: Від людей, - лячно народу, - всі бо вважали Йоана, що він пророк.

І відповіли Ісусові: "Не знаємо." Ісус же відказав їм: "То й я вам не скажу, якою владою я це роблю."

Притча про виноградник 1-12; про данину 13-17; про воскресіння 18-27; найбільша заповідь 28-34; син Давида 35-40; дві лепти вдовині 41-44

І почав до них промовляти притчами: "Один чоловік насадив виноградник, обвів його муром, видовбав винотоку, збудував башту, винайняв його виноградарям і від'їхав на чужину.

І послав він своєчасно до виноградарів слугу, щоб узяти від виноградарів свою частину плодів виноградних.

Вони ж його схопили, побили й відослали ні з чим.

І знов послав до них іншого слугу. Але й тому побили голову і зневажили.

Ще іншого він послав, а вони того - вбили. Та й багато інших - їх вони або побили, або повбивали.

Ще мав єдиного сина улюбленого - і його послав до них наостанку, кажучи: Матимуть пошану до мого сина.

Та виноградарі оті казали між собою: Це спадкоємець, нумо вб'ємо і його, то й спадщина буде наша.

І схопивши його, вбили та викинули з виноградника.

Що, отже, зробить господар виноградника? Прийде, вигубить виноградарів, а виноградник віддасть іншим.

Чи ви не читали цього Писання: Камінь, що його знехтували будівничі, став каменем наріжним.

Господь зробив це, і воно дивне в очах наших!"

І шукали, щоб його впіймати, але боялися народу, бо зрозуміли, що він до них сказав ту притчу. Тож, зоставивши його, відійшли.

Послали до нього декого з фарисеїв та іродіян, щоб його впіймати на слові.

Прийшли ті й кажуть до нього: "Учителю, знаємо, що ти щиросердий і не зважаєш ні на кого: бо не дивишся на обличчя людей, лише по правді наставляєш на путь Божу. Отож, чи личить давати данину кесареві, чи ні? Давати, чи не давати?"

Він же, знавши їхнє лукавство, сказав їм: "Чого мене спокушаєте? Принесіть мені динарій, щоб я бачив."

Вони й принесли. І каже їм: "Чий це образ і напис?" - "Кесарів", - ті йому відповідають.

Тоді Ісус промовив до них: "Віддайте кесареві, що кесареве, а Богові - що Боже." І вони дивувались йому.

І прийшли до нього садукеї, які кажуть, що немає воскресіння, і ставлять йому таке питання:

"Учителю, Мойсей був написав нам, що коли в когось помре брат і зоставить жінку, дітей же не зоставить, то щоб брат його взяв жінку і воскресив потомство братові своєму.

Сім братів було. Перший узяв жінку і помер, не лишивши потомства.

Узяв її другий - і помер, не лишивши потомства; так само і третій.

Ніякий із сімох не лишив потомства. А після всіх померла й жінка.

При воскресінні, як вони воскреснуть, - котрого з них вона буде жінкою? Бо семеро мали її за жінку."

Ісус же сказав їм: "Чи не тому ви помиляєтеся, що не знаєте Письма й Божої сили?

Бо як воскресають із мертвих, то ні женяться, ані заміж виходять, а будуть як ангели на небі.

А про мертвих - що вони воскреснуть - хіба ви не читали про той кущ в книзі Мойсея, як ото Бог сказав до нього: Я - Бог Авраама, Бог Ісаака й Бог Якова!

Він Бог не мертвих, а живих. Тож дуже ви помиляєтеся."

Один же з книжників, що чув їхню суперечку, а й бачив, як він їм добре відповів, підійшов і спитав його: "Яка перша з усіх заповідей?"

Ісус відповів: "Перша - Слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог - Господь Єдиний,

і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю.

А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає."

І сказав йому книжник: "Добре, Учителю: ти сказав по правді, що він - Єдиний, і що нема іншого, крім нього.

А й що любити його усім серцем, усім розумом та силою всією, й любити ближнього, немов себе самого, - це більш, ніж усі всепалення та жертви."

Ісус же побачивши, що відрік розумно, сказав до нього: "Ти недалеко від Божого Царства." І ніхто не смів більше його запитувати.

Заговорив тоді Ісус і казав, навчаючи у храмі: "Як можуть книжники казати, що Христос - син Давидів?

Адже ж: Давид сам був промовив Святим Духом: Сказав Господь Владиці моєму: Сиди праворуч від мене, доки не покладу ворогів твоїх підніжком тобі під ноги.

Сам Давид зве його Господом; як же тоді він - його син?" І багато людей слухало його радо.

І він говорив у своїм повчанні: "Остерігайтесь книжників, що люблять проходжуватися у довгих шатах, вітання на майданах,

перші сидження у синагогах, перші місця на бенкетах,

що з'їдають доми вдовині й довго моляться для виду. На них буде суворіший присуд."

І сівши проти скарбоні, дивився, як народ кидає гроші у скарбоню. Чимало заможних кидали багато.

І ось прийшла одна вбога вдовиця і вкинула дві лепти, тобто кодрант.

І прикликавши своїх учнів, сказав їм: "Істинно кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню.

Усі бо кидали з свого надміру, вона ж: з убозтва свого все, що мала, вкинула, - увесь свій прожиток."

Про зруйнування Єрусалиму 1-13; мерзота спустошення 14-27; про чуйність і молитву 28-37

І як виходив із храму, каже йому один з його учнів: "Учителю, поглянь, що за каміння, що за будівля!"

Ісус же сказав до нього: "Бачиш оці будівлі великі? Не лишиться тут каменя на камені, якого б не перевернули."

Як же він сидів на горі Оливній, проти храму, Петро, Яків, Йоан та Андрій спитали його насамоті:

"Скажи нам, коли це буде і який знак, коли все те має здійснитися?"

Тоді Ісус почав до них промовляти: "Вважайте, щоб ніхто не обманув вас.

Багато прийде під моїм ім'ям, і вам казатимуть: Це я, - і багатьох зведуть.

Коли почуєте про війни та воєнні чутки, не тривожтесь, бо це мусить статися, та це ще не кінець.

Народ бо на народ повстане, і царство на царство. По різних місцях будуть землетруси, буде голоднеча. Це початок горя.

Зважайте на себе самих: вас видадуть на суди, битимуть по синагогах, ставитимуть перед правителями та царями з-за мене - їм на свідоцтво.

А треба, щоб Євангелія була проповідувана спершу всім народам.

І коли вестимуть вас, щоб видати, не клопочіться, що будете говорити, лише кажіть те, що дасться вам на ту годину; не ви бо говоритимете, а Дух Святий.

Брат видасть на смерть брата, батько - дитину. Діти повстануть на батьків і смерть їм заподіють.

І ненавидітимуть вас усі за моє ім'я. Та хто витримає до кінця, - той буде спасенний.

А як побачите мерзоту спустошення, що настане там, де їй не слід наставати, - хто читає, хай розуміє! - тоді ті, що в Юдеї, нехай утікають у гори;

хто на покрівлі, нехай на діл не сходить, ані не входить до своєї хати, щоб узяти щось із неї;

а хто у полі, нехай не повертається назад узяти свою одежу.

Горе вагітним і тим, що годуватимуть грудьми у той час.

Моліться, щоб це не сталося зимою!

Бо дні ті будуть таким лихом, якого не було від початку світу, що його сотворив Бог, аж понині, і ніколи більш не буде.

І якби Господь не вкоротив тих днів, ніхто б не врятувався; але заради вибраних, що їх вибрав, він укоротив ті дні.

І коли вам хтось тоді скаже: Ось тут Христос, - абож: Глянь, онде! - то не вірте.

Постануть бо месії неправдиві та пророки ложні й чинитимуть знаки та чуда, щоб, оскільки можна, одурити вибраних.

Ви ж зважайте! Я сказав вам усе заздалегідь.

За тих же днів, після того горя, сонце затьмиться, місяць не дасть свого світла,

зорі спадуть з неба, і сили небесні стрясуться.

І тоді узріють Сина Чоловічого, що йтиме по хмарах з великою силою й славою.

Тоді він пошле ангелів і збере своїх вибраних із чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба.

Від смоковниці навчіться притчі: Коли віття її стає м'яким і пускає листя, знаєте, що близько є літо.

Так і ви, коли побачите, що це здійснюється, знайте, що - близько, під дверима!

Істинно кажу вам: Не перейде цей рід, доки усе це не здійсниться.

Небо й земля пройдуть, слова ж мої не пройдуть.

Про день же той чи годину - ніхто не знає: ні ангели на небі, ані Син, - тільки Отець.

Глядіть же, чувайте, не знаєте бо, коли той час настане.

Як чоловік, що, від'їхавши ген, зоставив свій дім, дав слугам своїм владу й кожному роботу, воротареві ж звелів пильнувати,

- пильнуйте, отже, і ви, бо не знаєте, коли прийде пан дому, - ввечері чи опівночі, чи як запіє півень, а чи уранці,

- щоб, коли повернеться несподівано, не застав вас уві сні.

А що вам кажу, - кажу всім: Чувайте!"

У домі Симона прокаженого 1-11; Тайна Вечеря 12-31; у саді гетсиманськім 32-52; перед Каяфою 53-65; Петро відрікається 66-72.

Два дні ж по тому мала бути Пасха й Опрісноки, тож первосвященики та книжники шукали, як би його схопити підступом і вбити,

але, мовляв, не під час свята, щоб розруху не було в народі!

І як був у Витанії, в домі Симона прокаженого, і коли він був за столом, то підійшла жінка з алябастровою посудиною щирого дорогоцінного нарду й, розбивши ту посудину, вилила йому на голову.

Деякі обурилися між собою: "Навіщо, мовляв, така втрата мира!

Таж її можна було продати більш, ніж за триста динаріїв, а гроші бідним дати!" І вони ремствували на неї.

Але Ісус сказав: "Лишіть її. Чого її бентежите? Вона зробила супроти мене добрий вчинок.

Бідних бо ви завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро чинити; мене ж не завжди маєте.

Що могла, те зробила; вона заздалегідь намастила моє тіло на похорон.

Істинно кажу вам: По цілім світі, скрізь, де тільки буде проповідувана ця Євангелія, оповідатимуть і те, що вона зробила, на пам'ятку про неї."

Юда ж Іскаріотський, один з дванадцятьох, пішов до первосвящеників, щоб видати його їм.

Вони, почувши це, зраділи й обіцяли дати йому гроші. І він шукав, як би його видати у сприятливий час.

А першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху, кажуть до нього учні: "Де хочеш, щоб ми йшли й приготували, - щоб ти їв Пасху?"

І послав двох із своїх учнів, і сказав їм: "Ідіть у місто; і стріне вас чоловік, що нестиме жбан води; йдіть лишень за ним,

і куди він увійде, скажіть господареві дому: Учитель питає: Де моя світлиця, в якій я міг би спожити з учнями моїми Пасху?

І він вам покаже світлицю велику, вистелену килимами та готову. Там приготуйте нам."

Учні пішли, прибули до міста і знайшли, як він сказав їм, та й приготували Пасху.

Якже настав вечір, - приходить з дванадцятьма.

І коли вони сиділи за столом та споживали, Ісус промовив: "Істинно кажу вам, один з вас, який їсть зо мною, мене видасть."

Вони засмутились і один по одному заходились його питати: "Чи не я?"

Він відповів їм: "Один з дванадцятьох, що вмачає зо мною руку в миску.

Син Чоловічий іде, як написано про нього; але горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого. Краще було б не родитись чоловікові тому!"

І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розломив і дав їм, кажучи: "Беріть, це моє тіло."

Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і пили з неї всі.

Та й сказав їм: "Це моя кров Завіту, що проливається за багатьох.

Істинно кажу вам, що не питиму вже від плоду винограду аж по той день, як новим буду його пити в Царстві Божім."

І, проспівавши, вийшли на гору Оливну.

І сказав їм Ісус: "Усі ви спокуситеся, бо написано: Вдарю пастиря, і вівці розбіжаться.

Та по моїм воскресінні випереджу вас у Галилеї."

А Петро сказав до нього: "Навіть коли й усі спокусяться, - та не я!"

Відповів йому Ісус: "Істинно кажу тобі, що ти сьогодні, цієї ночі, заки півень заспіває двічі, тричі мене відречешся."

А він ще більше твердив: "Хоч би мені прийшлося з тобою і вмерти, не відречусь я тебе!" І всі так само говорили.

І приходять вони на місце, що зветься Гетсиманія, - то й каже своїм учням: "Посидьте тут, поки я помолюся."

І взяв із собою Петра, Якова та Йоана, і почав жахатись та тривожитись.

Потім каже до них: "Душа моя вся смутиться аж до смерти. Лишіться тут і чувайте."

Пройшовши трохи далі, він припав до землі й почав молитися, щоб, якщо можливо, минула його ця година.

І мовив: "Авва - Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти."

І приходить, і знаходить їх уві сні, та й каже до Петра: "Симоне, ти спиш? Не міг єси чувати ані однієї години?

Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе!"

І знову, відійшовши, молився та промовляв те саме слово.

І, повернувшися, знову знайшов їх уві сні, очі бо в них були отяжілі й вони не знали, що йому відказати.

Повернувся він утретє й каже їм: "Спите ще й спочиваєте? Досить, прийшла година: ось Син Чоловічий буде виданий у руки грішникам.

Уставайте, ходімо! Зрадник мій ось наблизився!"

І відразу ж, коли він ще говорив, прибув Юда, один з дванадцятьох, а з ним юрба з мечами та киями - від первосвящеників, книжників і старших.

Його зрадник дав їм знак, кажучи: "Кого поцілую, той і є: беріте його й ведіте обережно."

І скоро він прибув, то підійшов до Ісуса та й каже: Учителю - і поцілував його.

А вони наклали на нього руки й схопили його.

Один же з тих, що там були, витяг меч, вдарив слугу первосвященика й відтяв йому вухо.

Тоді Ісус, звернувшись до них, сказав їм: "Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб мене спіймати.

Щодня був я між вами, навчаючи у храмі, і ви мене не схопили. Та це - щоб збулося Писання."

Тоді всі, лишивши його, повтікали.

Якийсь же юнак, загорнений в одне лиш покривало, йшов за ним. Його схопили,

тож він, покинувши покривало, втік від них нагий.

І повели Ісуса до первосвященика; і зібрались усі первосвященики, старші та книжники.

Петро ж ішов слідом за ним здалека аж усередину до двору первосвященика і, сівши з слугами, грівся при ватрі.

Первосвященики ж і вся рада шукали свідчення на Ісуса, щоб його вбити, та не знаходили.

Багато бо свідчило неправдиво проти нього, але свідчення їхні не були згідні.

А деякі, підвівшись, так свідчили проти нього ложно:

"Ми чули, як він говорив: Зруйную храм цей рукотворний і за три дні збудую інший, нерукотворний."

Та й це їхнє свідчення не було однозгідне.

Тоді первосвященик, уставши посередині, спитав Ісуса, мовивши: "Не відказуєш нічого, коли оці свідчать проти тебе?"

Та він мовчав і нічого не відповідав. Знову спитав його первосвященик і каже йому: "Чи ти єси Христос, Син Благословенного?"

"Я є, - відповів Ісус, - і побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме по хмарах небесних."

Отож первосвященик роздер свою одежу й каже: "Навіщо нам іще свідків?

Ви чули богохульство! Як вам здається?" І всі вони присудили, що смерти він гідний.

Тож деякі стали плювати на нього, закривати йому лице й били його по щоках та приказували: "Пророкуй!" А й слуги били його по обличчі.

Коли Петро був унизу на подвір'ї, приходить одна з служниць первосвященика

і, побачивши Петра, що грівся, придивилась до нього та й каже: "А й ти був з Ісусом Назарянином."

Та він відрікся, кажучи: "Не знаю і не розумію, що ти таке кажеш." Та й вийшов геть на переддвір'я, - а півень і заспівав!

Служниця ж, побачивши його знову, почала говорити тим, що там стояли: "Цей з їхніх."

Та він відрікся знову. І трохи згодом ті, що там стояли, сказали до Петра: "Ти й справді з їхніх, бо ти галилеянин."

Він же став клястися і божитися, мовляв, не знаю цього чоловіка, про якого кажете.

І тієї ж миті півень заспівав удруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив до нього: "Перше ніж півень заспіває двічі, - тричі мене відречешся." Та й заридав гірко.

Ісус перед Пилатом 1-15; знущання над Ісусом 16-21; розп'яття 22-41; Йосиф Ариматейський ховає Ісуса 42-47

З самого ранку первосвященики вчинили нараду із старшими та книжниками - увесь синедріон. Зв'язавши ж Ісуса, вони повели та й видали його Пилатові.

Пилат спитав його: "Ти - цар юдейський?" Він же у відповідь мовить йому: "Ти кажеш."

А первосвященики багато обвинувачували його.

І знову спитав його Пилат, кажучи: "Не відказуєш нічого? Дивись, скільки тебе винуватять."

Та Ісус нічого не відповідав більше, тож дивувався Пилат.

На свято Пасхи відпускав він їм одного в'язня, того, якого вони просили.

А був один, що звавсь Варавва, ув'язнений з бунтівниками, які під час бунту вчинили були вбивство.

І народ, підвівшися, почав просити про те, що він робив їм завжди.

Пилат же відповів їм, кажучи: "Хочете, щоб я відпустив вам царя юдейського?"

Знав бо, що первосвященики видали його через заздрощі.

Первосвященики ж підбурили народ, щоб він відпустив їм радше Варавву.

Пилат знову заговорив і мовив до них: "Що ж мені робити з тим, що ви звете царем юдейським?"

А ті знову закричали: "Розіпни його!"

Пилат же сказав до них: "Що за зло вчинив він?" А вони ще гірше кричали: "Розіпни його!"

Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб його розіп'яли.

Вояки повели його в середину двору, тобто у Преторію, та й скликали всю чоту.

Вони вдягли його в багряницю і, сплівши вінець із тернини, поклали на нього

та й почали його вітати: "Радуйся, царю юдейський!"

І били його тростиною по голові, плювали на нього й, падаючи на коліна, поклонялись йому.

Коли над ним наглумилися, зняли з нього багряницю й одягнули його в його одежу. Опісля ж повели його на розп'яття.

Одного ж перехожого, Симона Киринея, батька Олександра та Руфа, що повертався з поля, присилували нести його хрест.

І привели його на місце Голготу, що значить Череп-місце,

та й дали йому пити вина, змішаного з міррою, та він не прийняв.

Тоді розіп'яли його й поділили його одежу, кинувши на неї жереб, хто що візьме.

Була ж: третя година, коли вони розіп'яли його.

А був і напис, за що його засуджено, написаний: "Цар Юдейський."

І розіп'яли з ним двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч від нього.

Тоді збулось Писання, що каже: "І з беззаконними полічено його."

І прохожі хулили його й, киваючи своїми головами, промовляли: "Гей, ти, що храм руйнуєш і в три дні знов його будуєш

- спаси себе з хреста!"

А й первосвященики глузували між собою й разом з книжниками приказували: "Інших спасав, а себе - не може спасти!

Христос, цар Ізраїля - хай зійде тепер із хреста, щоб ми побачили й увірували." Та й ті, що були з ним розп'яті, зневажали його.

А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев'ятої години.

О дев'ятій же годині Ісус скрикнув голосом сильним: "Елої, Елої, лама савахтані?" - що означає у перекладі: "Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?"

Деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: "Он, Іллю кличе!"

Побіг один і, намочивши губку оцтом та настромивши на тростину, давав йому пити, кажучи: "Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти його!"

А Ісус, голосом сильним скрикнувши, віддав духа.

Тоді завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу.

Бачивши ж сотник, що стояв проти нього, що так віддав духа, сказав: "Чоловік цей справді був Син Божий."

Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія,

що слідом за ним ходили і йому услугували, як був він у Галилеї, та й багато інших, що з ним були прийшли в Єрусалим.

Коли настав уже вечір, - тому що була це п'ятниця, тобто перед суботою,

- Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса.

Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер.

Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло;

а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу;

Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено.

Воскресіння Ісуса 1-8; з'ява Магдалині та апостолам 9-20

Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його.

Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце,

та й говорили між собою: "Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?"

Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, - був бо дуже великий.

Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, - і вжахнулись.

А він до них промовив: "Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп'ятого Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали.

Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам."

І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися.

Воскреснувши ж уранці першого дня тижня, з'явився найперше Марії Магдалині, з якої вигнав був сім бісів.

Вона пішла й повідомила тих, що були з ним і що сумували й плакали.

Вони ж, почувши, що він живий та що вона його бачила, не йняли віри.

Після цього з'явився в іншім вигляді двом з них, що були в дорозі й ішли на село.

І ці, повернувшися, сповістили інших, але й їм не йняли віри.

Нарешті з'явився він самим одинадцятьом, коли то були за столом, і докоряв за їхнє невірство та твердосердя, що не повірили тим, які бачили його воскреслого з мертвих.

І сказав їм: "Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню.

Хто увірує й охриститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений.

А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: Ім'ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими;

гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане."

Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо й возсів праворуч Бога.

Вони ж пішли й проповідували всюди, а Господь допомагав їм та стверджував слово чудесами, які його супроводили.