Того часу, говорить Господь, повитягують кості царів Юди та кості його князів, і кості священиків, і кості пророків, і кості мешканців Єрусалиму з їхніх гробів,

і порозкладають їх перед сонцем і перед місяцем, та перед усіма небесними світилами, яких вони кохали та служили їм, і що йшли за ними, і що зверталися до них, і що вклонялися їм.
Не будуть вони зібрані й не будуть поховані, гноєм стануть вони на поверхні землі!

І смерть буде ліпша від життя для всієї решти позосталих зо злого цього роду, по всіх цих місцях позосталих, куди Я їх повиганяв, говорить Господь Саваот.

І скажеш до них: Так говорить Господь: Хіба падають і не встають?
Хіба хто відступить, то вже не вертається?

Чому відступив оцей єрусалимський народ усевічним відступленням?
Міцно схопились вони за оману, не хочуть навернутись.

Прислухався Я й слухав: неправду говорять, немає нікого, хто б каявсь у своєму лукавстві, говорячи: Що я зробив?
Кожен з них обертається до свого бігу, мов той кінь, що женеться у бій…

І відає бусел у повітрі умовлений час свій, а горлиця й ластівка та журавель стережуть час прилету свого, а народ Мій не знає Господнього права!…

Як ви скажете: Ми мудреці, і з нами Господній Закон?
Ось справді брехнею вчинило його брехливе писарське писальце!

Засоромлені ці мудреці, збентежилися й були схоплені.
Ось вони слово Господнє відкинули, що ж за мудрість ще мають вони?

Тому їхніх жінок віддам іншим, а їхні поля здобувцям, бо вони від малого та аж до великого усі віддались користолюбству, від пророка та аж до священика чинять неправду!…

І легенько лікують нещастя народу Мого, говорячи: Мир, мир, а миру нема!

Чи вони засоромилися, що гидоту робили?
Ні трохи вони не засоромилися, і застидатись не вміють, тому то впадуть між упалими в часі навіщення їх, спіткнуться, говорить Господь…

Зберу їх дощенту, говорить Господь: не буде ягід у них на винограді, і не буде на фіґовім дереві фіґ, а їхнє листя пов́яне, і пошлю їм таких, що їх поїдять…

Пощо ми сидимо?
Збирайтесь та підемо в твердинні міста та й погинемо там, бо Господь, Бог наш, учинив, що ми згинемо, і напоїв нас водою трійливою, бо ми Господеві згрішили…

Ми миру чекали, й немає добра, часу вилікування й ось жах!

Чути фиркання коней його аж від Дану, від гуку іржання його жеребців уся земля затремтіла!
І прийдуть вони, й пожеруть усю землю та повню її, місто й тих, хто замешкує в ньому…

Бо ось Я пошлю проти вас тих вужів та гадюк, що немає закляття на них, і вони вас кусатимуть, каже Господь!

Яка моя втіха у смутку?
Болить мені серце моє…

Ось голосіння дочки Мого народу з далекого краю: Чи Господь не в Сіоні?
Чи не в нім його Цар?
Нащо Мене розгнівили своїми бовванами, тими чужими марнотами?

Минули жнива, покінчилося літо, а ми не спасені…

Через нещастя дочки народу мого знещасливлений я, і міцно страхіття мене обняло…

Чи немає бальзаму в Ґілеаді?
Чи ж немає там лікаря?
Чому нема вилікування для доньки народу Мого?

Ой, коли б голова моя стала водою, а око моє за джерело сльози, то я плакав би вдень та вночі над побитими доньки народу мого!…