Тому я повен Господнього гніву і втомився його в собі тримати. Вилий його на дітей на вулиці, на хлопців юрбу, бо займуть мужа з жінкою у полон, старого з повнолітнім.

Попереходять їхні доми до інших, поля вкупі з виноградниками; бо я простягну мою руку на мешканців краю, - слово Господнє!

Бо від найменшого до найбільшого усі лиш дбають за наживу; і від пророка до священика усі чинять оману.

Рану народу мого лікують легковажно, кажучи: Мир! Мир! - а миру немає.

Стидались би своїх мерзенних учинків! Та вони вже сорому не мають, не тямлять навіть, що то - стидатись. Тому й попадають між тими, що впадуть; коли навідаюсь до них, вони спіткнуться», - слово Господнє.

Так говорить Господь: «Спиніться на дорогах і роздивіться, та розпитайтеся про стежки днедавні: де дорога добра, то й ступайте нею, і знайдете спокій душам вашим. Вони ж сказали: Ми не підемо нею.

І я поставив вартових над вами. Вважайте на звук трубний! Вони ж мовляли: Не будемо зважати!

Тож слухайте, народи, і знай, громадо, що з ними буде.

Слухай, о земле! Оце наведу на народ отой лихо, виплід їхніх мислей; бо вони на слова мої не зважали і закон мій відштовхнули.

Навіщо мені ладан із Шеви і пахуча трость із країв далеких? Ваші всепалення не люблю я, і ваші жертви мені не довподоби.»

Тому Господь так каже: «Оце покладу спотики перед отим народом, об які батьки й сини спотикнуться разом, сусід і його приятель погинуть.»

Так говорить Господь: «Ось іде народ з північної країни, великий люд здіймається з найдальших закутин світу.

В руках їхніх лук зо списом; вони жорстокі, не мають милосердя. Голос їхній реве, як море; вони верхи на конях. Готові як один до бою проти тебе, дочко Сіону.»

Почули ми про нього вістку, помліли у нас руки; туга нас огорнула, біль, як у породіллі.

У поле не виходьте і по дорозі не ходіте, бо там ворожий меч і жах навколо.

Дочко мого народу, підпережись вереттям і в попелі качайся! Справляй жалобу, мов по синові одинакові, лементуй прегірко, бо раптом надійде на нас погубник.

Я баштою й твердинею зробив тебе в моїм народі, щоб ти розпізнавав і випробовував їхню дорогу.

Всі вони бунтарі запеклі, наклеп розносять. Вони: мідь і залізо - всі зіпсовані.

Міх дме сильно, щоб оливо вогнем пожерти. Ливар витоплює надармо: жужлі не відділились.

Негодящим сріблом їх звати будуть, Господь бо їх відкинув.