Я був прогнівався на мій народ, я осквернив мою спадщину, я віддав їх тобі в руки. Та ти не мала над ним милосердя, і на старого тяжке ярмо накладала.

Ти говорила: «Довіку верховною я буду!» Не брала собі до серця того, не думала, який вислід із того буде.

Тепер же вислухай ще, розкішнице, ти, що живеш безжурно та приговорюєш у своїм серці: «Я - другої, як я, немає! Я не сидітиму вдовою, бездітства не зазнаю.»

Але одне й друге спаде на тебе зненацька одного дня. Бездітство й удовицтво раптом прийдуть на тебе, дарма, що в тебе повно чарів та ворожбитства велика сила.

Ти покладалась на твоє ледарство, говорила: «Ніхто мене не бачить.» Мудрість твоя і твоє знання - ось що тебе збило! Ти кажеш у своїм серці: «Я - другої, як я, немає!»

От і прийде на тебе лихо, і ти не знатимеш, як відчепитися від нього. Біда впаде на тебе, та ти не зможеш її відвернути. Нещастя несподівано спіткає тебе, а про нього ти й не гадаєш.

Залишайся з ворожбитствами твоїми та численними твоїми чарами, що змалку тебе так захоплювали. Може й матимеш якусь користь, може й налякаєш?

Сила дорадників твоїх тебе втомила. Нехай же виступлять і тебе врятують ті, які розмірюють небо, які спостерігають зорі, та й ті, які кожного нового місяця віщують, що з тобою буде.

Глянь! Вони, мов солома. Вогонь спалить їх; вони не врятують життя свого від лютої пожежі. І то не буде жар, щоб лише загрітися, ані вогонь, щоб сісти біля нього.

От чим стануть тобі ті, з якими ти трудилась, з якими ти торгувала змалку! Кожен побреде геть від тебе, і нікому буде тебе спасати.