Розлютився Я на народ Свій, збезчестив спадщину Своєю, та й віддав їх у руку твою.
Ти не виявила милосердя до них: ти над старцем учинила ярмо своє дуже тяжким,

та й сказала: Навіки я панею буду!
І до серця собі не взяла тих речей, не подумала про свій кінець…

А тепер це послухай, розпещена, що безпечно сидиш, що говориш у серці своїм: Я, і більше ніхто!
Не буду сидіти вдовою, і не знатиму страти дітей!

Та прийдуть на тебе несподівано те й те в один день, страта дітей та вдівство, вони в повній мірі на тебе спадуть при усій многоті твоїх чарів, при силі великій твоїх заклинань!…

Ти ж бо надію складала на злобу свою, говорила: Ніхто не побачить мене!
Звела тебе мудрість твоя та знання твоє, і сказала ти в серці своїм: Я, і більше ніхто!

І прийде на тебе лихе, що відворожити його ти не зможеш, і на тебе нещастя впаде, що не зможеш його окупити, і прийде на тебе раптовно спустошення, про яке ти не знаєш…

Ставай же з своїми закляттями та з безліччю чарів своїх, якими ти мучилася від юнацтва свого, може зможеш ти допомогти, може ти настрахаєш!

Змучилась ти від великої кількости рад своїх, хай же стануть і хай допоможуть тобі ті, хто небо розрізує, хто до зір придивляється, хто провіщує кожного місяця, що має на тебе прийти!

Ось стали вони, мов солома: огонь їх попалить, не врятують своєї душі з руки полум́я, це не жар, щоб погріти себе, ані полум́я, щоб сидіти біля нього…

Такими тобі стануть ті, що співпрацювала ти з ними, ворожбити твої від юнацтва твого, кожен буде блудити на свій бік, немає нікого, хто б тебе врятував!