«Валтасаре, голово над віщунами! Я знаю, що дух святих богів у тобі й що тобі ніяка тайна не завдає труду; вислухай же видіння мого сну й скажи мені його значення.

Видіння моєї голови на моєму ложі: Дивлюсь я, аж ось посеред землі дерево дуже високе.

Виросло дерево те й стало сильним; вершина його сягала аж до неба, аж до країв землі його було видно.

Листя на ньому було гарне і плодів на ньому рясно, так що поживи було б для всіх на ньому; у холодку під ним ховались польові звірі, в його гілляках жили небесні птиці, з нього живилось усяке тіло.

І бачив я у видіннях моєї голови на моєму ложі - аж це зійшов із неба Невсипущий і Святий.

Він скричав голосно й так промовив: Зрубайте дерево і пообрубуйте його гілляки; обтрусіте листя з нього і плоди його порозкидайте: хай повтікають звірі з-під нього і птиці з його галуззя.

Одначе, пень з корінням у землі залишіте, але в залізних ланцюгах та мідяних, серед трави на полі. Нехай його скроплює роса небесна, нехай, як і худобі, пай його буде з трави земної.

Хай перетворять його серце людське і хай дадуть йому серце звіряче, і хай над ним минуть сім часів!

Ця постанова зроблена на раді Невсипущих і справа ця - Святих слово, щоб живі знали, що Найвищий панує над людським царством і дає його, кому захоче, і настановляє над ним найприниженішого між людьми.

Отакий сон приснився мені, цареві Навуходоносорові; а ти, Валтасаре, скажи його значення, бо ніхто з мудреців мого царства не міг пояснити його глузду, а ти можеш, бо дух святих богів у тобі.»

Тоді Даниїл, якому ім'я Валтасар, деякий час перебував, мов приголомшений і думки тривожили його. Аж цар почав знову говорити й мовив: «Валтасаре! Нехай цей сон і це видіння тебе не тривожать.» А Валтасар у відповідь: «Пане мій! Нехай би ненависникам твоїм цей сон і ворогам твоїм його значення!

Дерево, що ти бачив, що стало великим і сильним, що вершина його сягала аж до неба й що до країв землі його було видно,

що на ньому лист був гарний і плодів на ньому рясно, так що поживи було для всіх на ньому: для звірів польових, які жили під ним, і для птиць небесних, які перебували на його гілляках, -

це ти, царю, який став великим та сильним, велич якого зросла й сягнула аж до неба, влада ж твоя - до країв світу.

А що ти, царю, бачив Невсипущого й Святого, який зійшов з неба й сказав: Зрубайте дерево й знищіть його, одначе пень із корінням залишіть у землі, але в залізних і мідяних ланцюгах, серед трави на полі; нехай його скроплює роса небесна й нехай з худобою на полі пай його буде, аж поки не минуть над ним сім часів, -

то ось його значення, царю, і постанова Найвищого, який прийде на мого пана царя:

Тебе виженуть з-поміж людей, і ти житимеш із дикими звірями; тебе будуть, немов вола, травою годувати й роса з неба падатиме на тебе, й сім часів промине над тобою, аж поки не взнаєш, що Найвищий панує над людським царством і дає його, кому захоче.

А що наказано було залишити пень із корінням дерева, то це означає, що твоє царство зостанеться при тобі, коли ти визнаєш владу небесну.

Тому, о царю, нехай моя порада буде тобі до вподоби: спокутуй твої гріхи милостинею і твої переступи - милосердям до бідних; може, й продовжиться твій спокій-благополуччя.»

Усе це сталося з царем Навуходоносором.

За дванадцять місяців, походжаючи царським палацом у Вавилоні,

заговорив цар і сказав: «Чи ж не великий цей Вавилон, що я побудував як царський осідок моєю превеликою потугою і на славу величі моїй?»

Та ще слова були на устах царських, як надійшов з неба голос: «До тебе, царю Навуходоносоре, мовиться: Царство відійшло від тебе!

І тебе виженуть з-поміж людей, і ти житимеш з дикими звірями, й годуватимуть тебе, немов вола, травою, і сім часів промине над тобою, аж поки не взнаєш, що Найвищий панує над людським царством, і кому захоче, тому його дає.»

Тієї ж самої миті справдилося над Навуходоносором це слово й його вигнано з-поміж людей, і він їв траву, немов віл, і роса з неба падала на його тіло, аж поки його волосся не виросло, немов на орлі, і кігті, немов у птиці.

«Як же минули ті дні, я, Навуходоносор, підвів мої очі до неба, й розум мій повернувся до мене. Тоді я благословив Найвищого, я хвалив і прославляв Живого повіки. Влада котрого - влада вічна, і царство котрого - від роду й до роду.

Усі, що живуть на землі, не варті нічого! Він чинить з воїнством небесним по своїй волі, а й з тими, що живуть на світі, й нема такого, хто вдарив би його по руці і мовив йому: Що дієш?

Під той час повернувсь до мене мій розум, і на славу мого царства повернулась мені моя велич і мій блиск, і мої радники та мої вельможі мене шукали, і моє царство було привернено мені, й мені знову була дана ще більша влада.

Тепер я, Навуходоносор, хвалю, возношу й славлю Небесного Царя, всі діла якого праведні, всі путі справедливі й який може принизити тих, що гордо ходять.»