Азбука веры » Біблія » Діяння Апостолів » гл.27-28

Діяння Апостолів, Главы 27-28

Толкования

Толкования главы

27:0

27:1

27:2

см.:Деян.20:4;2Кор.11:23;Кол.4:10;

27:3

см.:Деян.24:23;

27:4

27:5

27:6

27:7

27:8

27:9

27:10

27:11

27:12

27:13

27:14

27:15

27:16

27:17

27:18

27:19

27:20

27:21

27:22

27:23

27:24

см.:Быт.39:5;

27:25

27:26

см.:Деян.28:1;

27:27

27:28

27:29

27:30

27:31

27:32

27:33

27:34

см.:Мф.10:30;

27:35

27:36

27:37

27:38

27:39

27:40

27:41

см.:2Кор.11:25;

27:42

27:43

27:44

Глава 28

28:0

28:1

28:2

28:3

см.:Мк.16:18;

28:4

28:5

28:6

28:7

28:8

28:9

28:10

28:11

28:12

28:13

28:14

см.:Деян.19:21;

28:15

28:16

28:17

см.:Деян.25:8;

28:18

см.:Деян.25:8;

28:19

28:20

см.:Лк.2:38;

28:21

28:22

см.:Лк.2:34;Деян.24:5;Евр.12:3;

28:23

28:24

28:25

28:26

см.:Иер.5:21;Иез.12:2;Мф.13:14;Мк.4:12;Лк.8:10;Ин.12:40;Рим.11:8;

28:27

см.:Ис.6:9-10;

28:28

см.:Лк.24:47;Деян.13:46;

28:29

28:30

28:31

Украинский (Хоменко)

Языки

В дорозі до Риму 1-11; серед морської хуртовини 12-20; Павло забезпечує рятунок 21-38; на Мальті 39-44

Коли було вирішено, що маємо відплисти в Італію, Павла і деяких інших в'язнів передали сотникові Августової когорти, що звався Юлій.

Сівши на адрамітський корабель, який мав плисти попри міста азійські, ми вирушили. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.

На другий день ми пристали до Сидону. Юлій обходився з Павлом по-людяному і дозволив йому навідатися до друзів і користуватися їхньою допомогою.

Відчаливши звідти, ми пливли попри Кіпр, бо вітри були противні,

і, перепливши море, що омиває Кілікію та Памфілію, причалили в Мирах Лікійських.

Там же сотник знайшов олександрійський корабель, що плив в Італію, і посадив нас на нього.

Багато днів пливли ми поволі й насилу прибули до Кніду; коли ж вітер не допустив нас причалити, ми попливли попри Кріт коло Салмони.

А пливучи з трудом попри неї, прибули до одного місця, що зветься Гарна Пристань, біля якої було місто Ласея.

А як проминуло досить часу, і плавба вже стала небезпечною, бо й піст минув вже, Павло попереджав,

кажучи їм: «Я бачу, мужі, що плавання не обійдеться без шкоди й великої втрати не лише для вантажу та корабля, але й для нашого життя.»

Та сотник більше довіряв керманичеві і власникові судна, ніж словам Павла.

Через те ж, що пристань не була вигідна на зимівлю, більшість була тієї думки, щоб вирушити звідти і, якщо можна, дістатися до Фініки, пристані крітської, що звернена на південний захід і на північний захід і перезимувати.

Якже подув легенький вітрець із полудня, вони, гадаючи, що здійснять свою думку, підняли котву і попливли близько попри Кріт.

Та незабаром зірвався буревій, що зветься Евракілон.

Ухопило корабель так, що він не міг іти проти вітру; ми пустилися навмання, і нас несло.

Підпливши під якийсь маленький острів, що звався Клавда, нам ледве вдалося опанувати човен;

ми витягли його і вжили допоміжних заходів, обв'язуючи корабель. А боячися, щоб не попасти на Сирту, спустили вітрило, і так нас несло.

Наступного дня, через те, що буря сильно кидала нас, почали ми викидати вантаж,

а на третій - моряки власними руками повикидали знадіб'я корабельне в море.

А що ні сонця, ані зір не було видно вже кілька днів, та й буря люто налягала, ми втратили вже всяку надію на рятунок.

Коли люди довго не їли, тоді Павло встав серед них і мовив: «Треба було, мужі, послухати мене й не кидати Кріту; так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди.

А й тепер закликаю вас: Бадьортеся, ніхто бо з вас життя не втратить, лиш корабель (пропаде).

Цієї ночі бо з'явився мені ангел Бога, якому я належу і якому служу,

і сказав: Не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем з'явитися, тож Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою.

Тому бадьортеся, люди, бо я вірую Богові, що воно так буде, як було сказано мені.

Ми мусимо натрапити на якийсь острів.»

Чотирнадцята ж ніч настала, як нас кидало по Адрії; та коло півночі моряки здогадувалися, що якась земля зближається до них;

тож кинули лот і було двадцять сажнів глибини. Відпливши трохи, знов кинули лот у море й було п'ятнадцять сажнів.

Тоді, побоюючися, щоб не наскочити десь на якісь підводні скелі, ми кинули чотири котви з корми і вичікували, щоб настав день.

А що моряки намагались утекти з корабля і вже були спустили човен у море, вдаючи, ніби хочуть викинути котви з переду корабля,

Павло сказав до сотника і вояків: «Якщо ці не зостануться на кораблі, ви не можете спастися.»

Тоді вояки відтяли линви човна, тож він упав.

А як мало дніти, Павло запрошував усіх щось з'їсти: «Оце сьогодні, - казав, - чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого.

Тому, прошу вас щось з'їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок. Ніхто з вас ані волосу із голови не втратить.»

Сказавши це, взяв хліб, подякував перед усіма Богу і, розламавши, почав їсти.

Тоді всі піднялися на дусі й самі прийняли їжу.

Було ж усього нас на кораблі двісті сімдесят шість душ.

А як наїлися, то заходились полегшувати корабель, кидаючи пшеницю в море.

Коли настав день, моряки не розпізнали землі; вони лиш угледіли якусь затоку з побережжям, куди хотіли, по змозі, причалити кораблем.

Вони відчепили котви й пустили їх у море; одночасно вони розв'язали деменні мотузки і, розпустивши проти вітру жаглик, пустилися на берег;

а що потрапили на мілину між двома течіями, то корабель застряг. Ніс, врізавшися сильно, був нерухомий, а корму трощила навала хвиль.

Вояки були тієї думки, щоб в'язнів убити, - аби ніхто з них не втік уплав.

Та сотник, що хотів урятувати Павла, стримав їх від того наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кидатись у воду й дістатися на сушу,

а іншим рятуватися хто на дошках, хто на уламках судна. Таким то чином всі на землю врятувалися.

Чуда св. Павла 1-10; з Мальти до Риму 11-15; проповідь та побут св. Павла в Римі 16-31

Врятувавшися, ми довідалися, що острів зветься Мальта.

Тубільці поводилися з нами з неабияким милосердям: вони нас прийняли коло вогню, що його були запалили з-за дощу, який саме йшов, та задля холоду.

Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, змія, з приводу жару, вискочила та вчепилася до руки його.

Якже побачили тубільці, що гадина звисає з руки його, говорили між собою: «Цей чоловік напевно вбивця; він урятувався від моря, але помста не дає йому жити.»

А він, скинувши у вогонь гадину, не зазнав ніякого лиха.

Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, змінили думку й почали говорити, що він - бог.

А був поблизу того місця маєток начальника острова, на ім'я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво.

Та якраз сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на червінку, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його.

Коли ж це сталось, теж інші на острові, які мали недуги, приходили й оздоровлялись.

Вони нас за те всякими почестями вшанували, а коли ми відпливали, понакладали все для нас необхідне.

Після трьох місяців ми відпливли на олександрійськім кораблі, що перезимував на острові й мав ознаку Діоскурів.

Причаливши в Сиракузах, ми там перебули три дні.

Звідси, обпливши, прибули в Реґію. А по однім дні, через те, що знявся південний вітер, причалили на другий день у Путеолі,

де знайшли братів, які нас запросили перебувати в них сім день. Так прибули ми до Риму.

А звідтіля брати, довідавшись, що ми прибули, вийшли нам назустріч аж до Форуму Аппія та до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові і посмілішав.

І коли ввійшли у Рим, Павлові було дозволено жити окремо разом з вояком, який його стеріг.

Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. А як вони зійшлися, він до них промовив: «Я, мужі брати, нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, а всеж ув'язнено мене в Єрусалимі і передано в руки римлян.

Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини.

А що юдеї противилися тому, я був примушений покликатися на кесаря, - не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити.

З отого приводу я покликав вас, щоб вас побачити й порозмовляти, бо то за надію Ізраїля мене заковано в оці кайдани.»

А ті йому сказали: «Ми ані листів про тебе не одержали з Юдеї, ані з братів ніхто не прийшов, і не звістив і не говорив про тебе щось лихе.

Однак, ми бажали б довідатися від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що їй спротивляються всюди.»

І призначивши йому день, прийшло їх більше до його домівки. Він викладав їм, свідчивши про Царство Боже, і переконував їх про Ісуса з закону Мойсея та пророків, - від ранку аж до вечора.

Деяких переконували його слова, а деякі не йняли віри.

І бувши в незгоді між собою, почали розходитися, коли Павло до них промовив лиш одне це слово: «Добре прорік був Святий Дух через пророка Ісаю до батьків ваших кажучи:

Піди до цього народу і скажи: Ви слухатимете вухами, і не зрозумієте, дивитиметесь очима, і не побачите.

Бо серце цього народу затовстіло й вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили, щоб часом не бачити очима, і вухами щоб не чути, щоб не зрозуміти серцем і не навернутись, та щоб я не оздоровив їх.

Нехай, отже, буде вам відомо, що це спасіння Боже було послане поганам: і вони почують.»

Коли ж це сказав, юдеї відійшли, сильно сперечаючися між собою.

Павло перебув повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього,

проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з повною сміливістю та без перешкоди.