Азбука веры » Біблія » Діяння Апостолів » гл.27

Діяння Апостолів, Глава 27

Толкования

Толкования главы

27:1

27:2

см.:Деян.20:4;2Кор.11:23;Кол.4:10;

27:3

см.:Деян.24:23;

27:4

27:5

27:6

27:7

27:8

27:9

27:10

27:11

27:12

27:13

27:14

27:15

27:16

27:17

27:18

27:19

27:20

27:21

27:22

27:23

27:24

см.:Быт.39:5;

27:25

27:26

см.:Деян.28:1;

27:27

27:28

27:29

27:30

27:31

27:32

27:33

27:34

см.:Мф.10:30;

27:35

27:36

27:37

27:38

27:39

27:40

27:41

см.:2Кор.11:25;

27:42

27:43

27:44

Украинский (Огієнко)

Языки

А коли постановлено, щоб відплинули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув́язнених сотникові, Юлієві на ім́я, з полку Августа.

І посідали ми на корабля адрамітського, що пливсти мав біля місць азійських, та й відчалили.
Із нами був Арістарх македонець із Солуня.

А другого дня ми пристали в Сидоні.
До Павла ж Юлій ставивсь по-людському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.

А вирушивши звідти, припливли ми до Кіпру, бо вітри супротивні були.

Коли ж переплинули море, що біля Кілікії й Памфілії, то ми прибули до Лікійської Міри.

І там сотник знайшов корабля олександрійського, що плинув в Італію, і всадив нас на нього.

І днів багато помалу пливли ми, і насилу насупроти Кніду приплинули, а що вітер нас не допускав, попливли ми додолу на Кріт при Салмоні.

І коли ми насилу минули його, то припливли до одного місця, що зветься Доброю Пристанню, недалеко якого знаходиться місто Ласея.

А як часу минуло багато, і була вже плавба небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,

говорячи їм: О мужі!
Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ.

Та сотник довіряв більше стерничому та власникові корабля, ніж тому, що Павло говорив.

А що пристань була на зимівлю невигідна, то більшість давала пораду відплинути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітрам із півдня та з півночі.

А як вітер південний повіяв, то подумали, що бажання вони досягли, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.

Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон.

А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися.

І наїхали ми на один острівець, що Клавдою зветься, і човна насилу затримати змогли.

Коли ж його витягли, то засобів допомічних добирали й корабля підв́язали.
А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітрила, і носилися так.

А коли зачала буря міцно нас кидати, то другого дня стали ми розвантажуватись,

а третього дня корабельне знаряддя ми повикидали власноруч.

А коли довгі дні не з́являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись…

А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди.

А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля.

Бо ночі цієї з́явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу,

та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе.

Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.

І ми мусимо наткнутись на острів якійсь.

А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.

І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли.
А від́їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п́ятнадцять.

І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день.

А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть,

то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете!

Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.

А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.

Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина!

А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти.

Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати.

А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість.

І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.

А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем.

Підняли тоді кітви, і повкидали до моря, і порозв́язували поворозки в стерна, і вітрило мале за вітром поставили, та й покерували до берега.

Та ось ми натрапили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілкому: ніс загруз й позоставсь нерухомий, а корма розбивалася силою хвиль…

Вояки ж були змовилися повбивати в́язнів, щоб котрийсь не поплив і не втік.

Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній намір, і звелів усім тим, хто пливати вміє, щоб скакали та перші на берег виходили,

а інші хто на дошках, а хто на чімбудь з корабля.
І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!